«Підвішене» самоврядування як симптом держави-флюгера

Те, як влада призначає вибори до ОТГ та забезпечує громади умовами для розвитку – невипадково. Це типова складова політики, яка ввела всю державу в «підвішений» стан.

Центральна виборча комісія нарешті призначила перші вибори голів і депутатів у 202 об’єднаних територіальних громадах, що мають відбутися 29 жовтня. Зроблено це було саме в останній день, коли це можна було зробити – 18 серпня. У свинячий голос, як кажуть в народі. Чим ситуація обернеться для самих громад?

ЦВК, начебто, встигла вскочити в останній вагон і дала громадам право обирати своє представництво. Можна ставити галочку про черговий успішний крок «децентралізації»? На ділі ж усе значно складніше. Громади, у яких вибори відбудуться 29 жовтня, матимуть проблеми з бюджетуванням. Бо згідно з Бюджетним кодексом, бюджети ОТГ мають бути сформовані вже до середини жовтня відповідного року. А цього в ОТГ, в яких вибори відбудуться наприкінці жовтня, зрозуміло, вже не станеться. Що в підсумку?

Ситуація матиме поганий вплив. По-перше, на бюджетний процес загалом. По-друге, на процес реєстрації новоутворених громад. По-третє, на формування їхніх виконавчих органів. По-четверте, на отримання ними цільових субвенцій. Усе це зроблено з тим, щоб підвісити ОТГ «в повітрі», унеможливити їхню спроможність до справжнього самоврядування. Бо самоврядування – це не тільки повноваження, а й відповідні ресурси.

У черговій раз безвідповідальні дії політичної верхівки ставлять під загрозу формування системи реального народовладдя в країні. Тримати всі питання державної ваги в підвішеному стані – це вже стиль нинішньої влади. Його прояви – повсюдні. Їх видно не лише на прикладі «децентралізації», що не веде до самоврядування.

Це і сама ЦВК, яку свідомо не оновлюють і чия легітимність під великим питанням. Це і ситуація з вічними виконувачами обов’язків на відповідальних державних постах – у міністерствах і відомствах. Адже що може в.о.? Це «недопризначена» людина зі зв’язаними руками, яка не має змоги вести власну управлінську лінію і підлягає ручному керуванню згори.

Система правосуддя в державі також використовується лише для того, щоб «підвісити» корупціонерів, а не покарати їх. Посадженого злочинця уже не можна використати в своїх цілях, а не посадженого – ще й як, і неодноразово.

У підвішеному стані залишається маса нагальних питань: від визнання війни на Донбасі війною – до зміни виборчого законодавства, яку обіцяло керівництво держави в передвиборчому запалі. У підсумку маємо «підвішену» державу, що не опирається на фундамент чіткої стратегії, а гойдається, як флюгер на вітрі, при цьому не рухаючись уперед.

Насправді ця тактика влади фатальна для неї самої, бо довго висіти в повітрі або опиратися лише на «підвішених» неможливо – падіння не забариться.