Медичне страхування відповідь на проблему катастрофічного недофінансування

Для всіх очевидно, що національна система охорони здоров’я в Україні не задовольняє потреби населення та ігнорує міжнародні тенденції охороні здоров’я.

Для всіх очевидно, що національна система охорони здоров’я в Україні не задовольняє потреби населення та ігнорує міжнародні тенденції в охороні здоров’я, що в свою чергу, обмежує доступ усіх громадян до надання медичної допомоги належної якості.

Кричущим фактом є те, українська система охорони здоров’я потребує нагальних та швидких змін, без яких доступ до якісної медицини для населення ще надовго буде закритим. Проте, українці потребують не тих змін, які намагається проштовхнути МОЗ. Законопроект №6327 тільки посилить соціальну несправедливість до українців, закривши їм доступ до якісної медицини. Підвищення вартості медичних послуг відбере надію на будь-яке лікування, що є порушенням невід’ємних прав громадян.

Обурливим є те, що в законопроекті від МОЗу дата виконання реформи – 2020 рік. Тобто після виборів і президентських, і парламентських. Очевидно, що люди, які писали цей законопроект свідомо встановили таку дату, аби не нести відповідальність за результат. Адже всі наслідки від прийняття цього законопроекту сповна будуть видимими тільки після 2020 року. Сьогодні виглядає так, що ніби весь МОЗ займається тільки реформами, а по факту – практично ніхто не займається щоденною роботою, яка необхідна для реалізації цих реформ.

Невідповідність системи охорони здоров’я потребам населення в значній мірі зумовлена недостатністю фінансування, неефективністю організації медичного обслуговування, а також критичним станом її основного інституційного компонента – закладів охорони здоров’я. Натомість законопроект від МОЗу не має на меті вирішити це важливе питання.

Щоб через кілька років люди відчули реальні результати реформи системи охорони здоров'я, ми вже зараз повинні приймати зважені рішення. У нас немає часу для експериментів. У людей зараз немає грошей на ліки. За таких умов кожен крок МОЗ або подовжує, або скорочує життя конкретних людей в буквальному розумінні. Це повинен усвідомлювати кожен, хто б не був міністром охорони здоров'я.

Міністерство охорони здоров'я не сприймає здорової критики, ігнорує рішення парламентських слухань, де чітко прописані 25 кроків, які необхідно зробити, щоб безболісно й ефективно наблизити нашу систему охорони здоров'я до європейських стандартів і у стислі терміни забезпечити ОЗ достатнім фінансуванням. Прописано також комплекс пріоритетних законопроектів для законодавчого забезпечення системної реформи. 

Для того, щоб запустити старт медичної реформи, а не її профанації, МОЗ має пріоритетно здійснити кілька простих, проте важливих кроків, які швидко зможуть спочатку вивести з кризи систему охорони здоров’я, а потім налаштувати її таким чином, щоб головним та центральним її клієнтом був саме пацієнт.

Перше.

Найперше треба активізувати, піднести на новий рівень якості роботу по розробці і затвердженню національних стандартів лікування. Ми не можемо говорити про пряму імплементацію американських чи бодай яких інших національних стандартів.

З одного боку, нажаль, маємо відсталу технологічну базу охорони здоров’я. Це не дозволяє вписати в клінічний протокол наприклад застосування 232 розрядного томографа бо у нейрохірургії такої вимоги не може дотримати навіть інститут нейрохірургії, а це флагман напрямку.

З іншого – наша фармакологія теж не включає багатьох лікарських засобів які широко застосовуються в світі. І справа тут не тільки в корупції, як гальма ввезення сучасних ліків, на що намагаються зараз усіх собак повісити. В світі теж є суттєві відмінності між національними фармакопеями, які ґрунтуються у тому числі й на генетичних особливостях народонаселення країн. Жовта раса наприклад є чутливою до вдвічі менших концентрацій хімічних речовин ніж біла. Для німців наш добре відомий анальгін – отрута і він заборонений, а для українців це не так. Тому клінічні дослідження у більшості випадків обов’язкові, а це не у всіх випадках вигідно постачальникам. Ця дилема потребує розв’язання. Особливо стосовно незамінних унікальних препаратів з вузьким ринком.

Як вказує рішення Ради Міністрів країн ЄС, стандарти лікування (клінічні протоколи) повинні бути національними. Для цього в Україні за допомогою ЄС створено інструментарій який відпрацьовано і вже досягнуто певного рівня поточної роботи. Однак якість цієї роботи необхідно піднести на принципово вищий рівень. Неефективним лікам не повинно бути місця в українських стандартах. Відповідальність за це має нести система стандартизації у складі професійних лікарських асоціацій і спеціалізованої агенції якості медичного обслуговування, для якої діяльність по стандартизації має бути однією з основних.

Крім цього, варто згадати про оцінку медичних технологій. Бюджетом, тим більше таким обмеженим як у нас, не варто фінансувати лікування із застосуванням технологій, неефективність яких доведено. Йдеться не тільки про пігулки, а навіть про деякі види оперативних втручать, які в світі вже давно пігулками замінено. Отже є над чим подумати, є чим зайнятися невідкладно.

Найпростіше ж і дуже ефектно для ЗМІ і пересічного зачарованого слухача «дозволити» застосовувати будь які світові стандарти без їх адаптації. Те що робить і пропонує МОЗ, скасовючи національну систему стандартизації, це дуже ЕФЕКТНО і настільки ж абсолютно НЕЕФЕКТИВНО. Раніше ніколи й не було заборони на лікування із застосування методів за результатами доказових досліджень, а тепер це ще й гучно розпіарено – «дозволили». Проте, водночас тихо знищили вітчизняну систему стандартизації. Це або диверсія, або чисте невіглаське блюзнірство. Або і те і інше – хтось же їм підказує такі «реформи»!

Друге.

Стандартизація є ключем для другого важливого елементу реформи – тарифікації.

Йдеться не про простий механічний обрахунок витрат на лікування за кожним стандартом. Це пропонує «на швидку» зробити МОЗ у законопроекті №6327. Це не просто не коректно. Намагання зробити саме так веде до негативного результату – доведено не раз (досвід Чехії, Грузії тощо).

Вихід винайшли американці – діагностично споріднені групи (ДСГ). Збираються медико-економічні дані щодо лікування подібних захворювань з багатьох клінік і на їх основі виводиться узагальнений тариф. Вдосконалили цей метод скандинави і австралійці. Вибрати є з чого. Найбільше впроваджень останнім часом має саме австралійська система.

Готуючи проект Світового банку ми орієнтувались саме на австралійську систему. Зараз ця робота ведеться, але неквапливо бо витіснена ідеологією простих рішень, на кшталт кавалеристської атаки з наскоку «по-будьонівськи». Для кіно це класно, ефектно, сперечатись не варто. Для життя – небезпечно.

Коректним тариф може бути лише за умови, коли в усіх клініках відібраних для збору і аналізу вхідних даних, досягнуто високого рівня стандартизації послуг. Та й до речі, оскільки стандарти (клінічні протоколи) не є довічними, а повинні оновлюватись кожні три роки, то і тарифікація це також «живий процес», який має тривати безперервно. Для цього в інших країнах функціонують спеціалізовані інституції з тарифікації медичних послуг. У нас це все: і якість, і тарифікацію, МОЗ пропонує покласти на закупівельну агенцію з гордою британською назвою «Національна служба здоров’я». Це повна калька для індукції захоплення у грантодавців. Помітно – вони не вникають, що сприяють утворенню монстра з такою концентрацією повноважень, яка жодній британській установі не снилися. Корупція і все.

Третє.

Розмова про реформи неодмінно має містити міркування про ефективність використання ресурсів. Саме про це перший і другий пункти. Держава і громадянин повинні знати, що їх кошти витрачаються раціонально з найкращим результатом.

Але, думаю всі погодяться, що дискусії навколо половинного від потреби бюджету охорони здоров’я не надихають. Вкладеш в профілактику – не вистачить на поховання тих, хто вже захворів.

Отже, говорити про реформу й замовчувати факт катастрофічного недофінансування галузі – це позиція страусяча.

Де взяти гроші?

Варіантів, повірте, є немало. Перше що спадає на думку – запровадження обов’язковго медичного страхування. Є хороші (Молдова) й не дуже (Росія) приклади імплементації цього інструменту. Є конкретна політична ситуація, яка диктує необхідність діалогу зі страховим ринком стосовно їх можливої участі у реалізації ОМС. Є також економічна ситуація – рецесія, яка спонукає моделювати реакцію гравців на введення додаткового податку. Але це варіант, який себе виправдав для швидкого розв’язання проблеми недофінансування ОЗ в багатьох пострадянських країнах. Водночас «швидко» теж відносне поняття. Імплементація ОМС з моменту прийняття відповідного закону триватиме, як мінімум, 2 роки. А пацієнти помирають за неможливості сплачувати за меддопомогу сьогодні і це триватиме поки гроші не з’являться.

Найпростіше й найшвидше – це потрясти хоч трохи офшори – там практично ще один, тіньовий  ВВП країни ховається. Але хто на це погодиться? Наші МОЗівські очільники у прагненні догодити своїм патронам щоб зробити «реформу» і не чіпати святая-святих – системну корупцію, навіть пішли на заборону купувати за бюджетний кошт ліків для лікування орфанних (рідкісних) захворювань. Це неабиякий крок про «скиданню баласту» з бюджету – дітей, кожен з яких «поглинає» сотні тисяч гривень у рік. Заборонили купувати ліки для цих дітей не тільки за державний бюджет, а й за місцевий, щоб вже точно нікому й на думку не спало врятувати! Рідкісно цинічний приклад «регулювання» від МОЗ, який красномовно говорить про глибинну сутність їх намірів.

А Назарбаєв, наприклад сказав своїм, мов, знаю що крадете, а піймати вас клопіт, але вже й нехай, але жодної копійки в офшори, за це каратиму, вкладайте тут! І країна розквітає!         

Отже щоб забезпечити галузь коштами, заробленими власне нашими громадянмами своїм трудом, системну корупцію, офшори ми не чіпаємо. Ніззя! Є й третій шлях. Спрямування на охорону здоров’я акцизів «на гріх» – на алкоголь і табак. Теж кажуть – Ніззя! А саме так роблять у багатьох країнах, яким чомусь «Зя!». Чому спитати треба їм «зя», а нам ніяк «ніззя» навіть якщо дуже треба? Є ще варіанти обкладання спецподатком інших товарів, які негативно впливають на здоров’я людини. Перелік цих товарів визначено – бери і застосовуй. Можна було б вирішити бодай найнагальніші проблеми у короткостроковій перспективі, поки інші гроші знайдемо.

Думаю варто відпрацьовувати усі три шляхи.

Ми ж не проти медичного страхування. Це на слуху, є суспільне бачення потреби у цьому.

Уряд декларує непримиренну боротьбу з корупцією, то нехай з повернутих коштів на медицину щось впаде. Населення ОЗ ставить на перше місце серед проблем, які потребують вирішення, отже по цій сфері будуть оцінювати ефективність політиків і управлінців. Варто подумати. 

Ми прагнемо засвоювати уроки успішних країн? Начеб то так! Отже й інші варіанти дофінансування охорони здоров’я доречні.

Згідно бачення МОЗу, зокрема в нативному тексті законопроекту №6327, держава мала б покривати вартість лише екстреної, первинної та паліативної медицини. Половину бюджету охорони здоров’я фактично складатиме співоплата, що є неприпустимим, бо просто легалізує платну медицину. Крім того, це умовжливлює практику офіційної відмови громадянину у необхідному лікуванні при його неплатоспроможності.

Наразі законопроект від МОЗу не містить слів про медичне страхування, а економічні обґрунтування не містять будь-яких міркувань стосовно забезпечення достатнього фінансування ОЗ з громадських джерел. Відповідальність за фінансування ОЗ офіційно перекладається на самих пацієнтів і громади. Тягар видатків на модернізацію, реформу також.

І це називається «пацієнтською» реформою?!

МОЗ пропонує обов’язкову співоплату без найменшого окреслення хоча б контурів цієї співоплати і шляхів її покриття. Для пенсіонерів, для інвалідів, для малозабезпечених і для будь-кого. І в цьому моменті закладено колосальну соціальну несправедливість.

Те, що зараз намагається нам нав'язати МОЗ – дуже небезпечно. Це можна назвати масштабним шахрайством, яке полягає у спробах провести реформу, не розуміючи її ключових механізмів, ігнорувати ключові проблеми галузі. Система охорони здоров’я в Україні має бути якісною та соціально-справедливою. Якщо прийняти неякісний закон – він тільки погіршить критичну ситуацію, яка склалась в Україні, зробить медичну допомогу недоступною, спричинить скорочення лікарень, лікарів, медсестер, створення великих черг для людей, котрі місяцями будуть змушені чекати, щоб отримати необхідні обстеження чи лікування. Для багатьох медична допомога стане офіційно недоступною, лікарні й лікарі отримають законне право відмовляти пацієнтам навіть у найнеобхіднішому.

Ми цього не повинні допустити!