Коли Уляна Супрун заспіває «Інтернаціонал»

Імплементація медичної реформи, яку проштовхують урядовці разом з деякими парламентарями триває. На жаль, чим далі влада рухається в цьому напрямку, тим більше питань виникає в її доцільності.

Незрозуміло, зокрема, чи справді на рівні Кабміну та Верховної Ради існує політична воля в її повноцінному запровадженні. Так, перед літніми канікулами парламентарі провалили ухвалення законопроекту №6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», який повинен докорінно змініти систему медицини в Україні. Утім, склалося враження, що ті, хто голосував за цей документ мали лише одну мету – нажитися на здоров’ї простих громадян. Реформою тут і не пахне…

Вигадуючи велосипед, чиновники забувають про голону проблему медичної галузі: відсутність нормального фінансування системи охорони здоров’я в нашій країні. Щороку ця цифра варіює, але завжди залишається в діапазоні 3-4% від ВВП. Це – смішно. За словами фахівців, в США на охорону здоров'я виділяється 15% ВВП. Тобто ми провалюємо матеріальне забезпечення медицини навіть не на рівні абсолютних цифр – що з огляду на розмір ВВП США зрозуміло (бюджет МОЗ США на 2016 рік становив 1 трільйон доларів, тоді як бюджет охорони здоровя України – 1,7 мільярда доларів, що у 580 разів менше за Штати), але й у відсотковому вимірі. Що є абсолютно неприйнятно…

Можновладці, які здебільшого лікуються за кордоном, схоже, забули, що більшість простих людей можуть лише мріяти про це, і не здатні отримати медичну допомогу навіть в приватних клініках. Мабуть, з цим і пов’язані мізерні витрати з державного бюджету на вітчизняну медицину…

І це попри те, що проблеми власного здоров’я стали більше цікавити пересічного українця. Ми стали частіше зветатися до лікарів за допомогою. Але через відсутність фінансування якість медичних послуг кульгає на обидві ноги. І жодна псевдореформа тут не допоможе…

Варто зазначити, що в Україні досі діє радянська система охорони здоров’я Семашка. Вона не є досконалою, проте й не найгірша за існуючі системи в світі. Протягом десятиріч вона дозволяла населенню отримувати якісну медичну допомогу. Зараз команда реформаторів МОЗ пропонує запровадити так звану Британську систему охорони здоров’я, яка вважається однією з найкращих у світі.

Проте ніхто з реформатів не пояснює, де брати кошти на її впровадження. З нашими трьома відсотками ВВП – це здійснити просто неможливо. Можливо, «слугам народу» варто було б спочатку переглянути питання фінансування, а потім вже займатися концепціями реформування медицини.

Тому гнати коней з реформою зараз не варто. Логіка тут проста: не можна руйнувати те, що зараз працює без упевненості у ефективності нової медичної моделі. Є підозра у тому, що якщо держава виділятиме на галузь охорони здоров’я не 3% ВВП, а 12-15% ВВП, то система Семашка буде дуже навіть ефективною.

Тому для початку, потрібно просто-напросто хоча б вдвічі-втричі збільшити фінансування галузі. І можна не сумніватися, що цих коштів вистачить закупити нове обладнання та підняти заробітну плату лікарям.

Звичайно, при збільшенні фінансування необхідно контролювати хід використання коштів шляхом створення громадських та опікунських рад при медзакладах. Але поки складається враження, що деякі розумники банально хочуть отримати девіденди на «фейковій» реформі медичної мережі. І для цього вигадують різноманітні «плюшки» про госпітальні округи (які не здатні забезпечити швидке транспортування хворих) та страхову медицину (яка не покриватиме потреб українців). Все це дуже нагадує слова з гімна «Інтернаціонала»: «До основанья все разрушим, а затем…». Всі ми дуже добре пам’ятаємо, чим це «затем» завершилося.

Все йде до того, що після цих «докорінних» реформ про медичну галузь в Україні можна буде забути. Тоді як дехто заробить на цьому чимало грошей. Тому, дорогі «реформатори», сім разів відмірте, а раз – відріжте. Не можна в час війни бездумно руйнувати діючу систему охорони здоров’я. Адже це може стати останнім кроком до бездни хаосу та свавілля…