Політика – єдине мистецтво, яке можна назвати можливим.

В 2016 році Україна перебувала, так би мовити, в зоні політичної турбулентності через слабку здатність політичної еліти до консолідації навколо національних інтересів.

Діяльність влади проходила за умов падіння рівня довіри населення до політичних та владних інститутів, поетапного розчарування населення у проведених реформах та негативного сприйняття більшості їх дій. Додатковими факторами напруженості були ситуація в зоні АТО, активні спроби дестабілізації ситуації в Україні з боку країни-агресора та зниження рівня уваги до України з боку міжнародної спільноти.

Були випадки коли ситуація загострювалася через періодичні оприлюднення в українських ЗМІ інформації, яка не була офіційно підтверджена з різних джерел, що стосувалася причетності вищих посадових осіб держави до корупційних дій. В свою чергу, це значною мірою вплинуло на ставлення населення до влади та політичної еліти.

Разом з цим, упродовж року населення України бачило цілий ряд дестабілізуючих публікацій, які були розміщені на західних мас-медіа, зокрема на тему української корупції та неефективності української влади.

Але самим тяжким ударом для громадян України став дестабілізуючий вплив з боку Росії, який був спрямований на делегітимацію, влади та заміну її політичного та персонального складу на більш лояльний для Росії. Протягом 2016 року українські владні інституції зменшили рівень загрози позачергових виборів, актуальність якої була достатньо високою на початку року.

Що стосується російсько-українського збройного конфлікту, то бойові дії протягом року не припинялися. Кожного дня фіксувалися десятки випадків порушення режиму припинення вогню, в тому числі з застосуванням важкого озброєння з боку сепаратистів. Аналіз перебігу подій у зоні збройного конфлікту дозволяє зробити наступні висновки:

• збройний конфлікт кожного дня набуває ознак «тліючого конфлікту»;

• врегулювання конфлікту на підставі Мінських домовленостей практично вичерпаний, але залишається «безальтернативним»;

• присутність Спеціальної моніторингової місії та Спостережної місії ОБСЄ на лінії зіткнення відіграє безумовно позитивну роль як у вирішенні гуманітарних питань, так і у якості альтернативного джерела інформації.

Однією з головних причин відсутності прогресу у врегулюванні конфлікту є зміна балансу між військовими інструментами у російській стратегії «гібридної» війни проти України. Ці зміни спрямовані на досягнення наступних цілей:

• імітація виконання Мінських домовленостей;

• максимальне маскування власної участі в конфлікті перед західною спільнотою;

• підтримання постійної напруженості з метою виснаження українських військових та зміцнення власних позицій.

Відволікаючись від зазначених проблемних питань, владі вдалось утримати контроль над ситуацією та не допустити неконтрольованого розвитку подій. Також, влада в 2016 році добре попрацювала над виходом з гострої фази політичної кризи та відновленням дієздатності Уряду. Що стосується руху країни до ЄС – влада зберегла курс на реалізацію євроінтеграційних реформ та виконала необхідні вимоги щодо лібералізації візового режиму з ЄС.

У своєму звіті про асоціацію України з ЄС, Європейська Комісія позитивно оцінила виконану Україною роботу. У 2016 році започаткувано цілий ряд інституційних змін, спрямовані на соціально-економічне зміцнення нашої держави.

Що стосується 2017 року, політичні процеси в Україні розвиваються під впливом переважно позитивних зовнішніх і внутрішніх факторів. Найголовнішими цілями для політичної еліти являються: дотримання національних інтересів, спроможність досягти позитивних змін у соціально-економічній ситуації шляхом реалізації реформ та прогресу в боротьбі з корупцією.

Головним викликом для влади у внутрішньо-політичній сфері в 2017 році стало продовження спроб дестабілізації ситуації в Україні країною-агресором різними засобами (через дестабілізацію владних інститутів, підігрівання протестних та сепаратистських настроїв у суспільстві, поширення дезінформації та інформаційні провокації).

Але Україна має бути готовою протистояти російській агресії за менш сприятливих зовнішніх умов, що передбачає спроможність, за необхідності, покластися винятково на власні сили та можливості.

Тому, для створення сприятливих умов, необхідною залишається зовнішня політико-дипломатична допомога, фінансово-економічна та військово-технічна підтримка України (зовнішньополітичним завданням є зміцнення контактів у наявних форматах з країнами-партнерами НАТО і ЄС).

Отже, в 2017 році Україні потрібно максимально ефективно використовувати повноваження та права непостійного члена Ради Безпеки ООН, конвертувати в конкретні рішення широку підтримку держави з боку національних делегацій в ПАРЄ та активно просувати власні ініціативи (насамперед щодо врегулювання ситуації на Донбасі) в рамках ОБСЄ.