Чи можлива незалежність під проводом залежного політикуму?

Суверенітет України: між декларацією і реальним втіленням. Минає 27-м років з часу ухвалення Декларації про державний суверенітет України.

І сьогодні треба визнати одну важливу річ: державний суверенітет, не підкріплений роботою справжніх еліт в усіх сферах, перетворюється на перманентну боротьбу за незалежність, коли кроки вперед чергуються з відступами.

Видатний громадський і церковний діяч Іван Огієнко писав: «Воля народу – то воля Божа». 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, виповнивши волю українців, які багато десятиліть прагнули мати свою державу.

У десяти розділах Декларації викладено основні принципи самовизначення української нації, народовладдя, державної влади, громадянства, територіального верховенства, економічної самостійності, екологічної безпеки, культурного розвитку, зовнішньої та внутрішньої безпеки й міжнародних відносин України. Цей документ став фундаментом нової держави.

Що керувало тоді українцями? Безумовно, відчайдушне прагнення до змін на краще – перш за все. А ще було палке сподівання, майже містична віра в те, що омріяна вільна Батьківщина вже народилась, постала в реальності. Але задекларувати державний суверенітет і добитися його реалізації – різні речі.

Навряд чи більшість українців на зорі 90-х усвідомлювали, наскільки складним завданням є побудова власної держави. А найбільшою проблемою стала непослідовність у діях тодішніх очільників України. Політикум, що мав вести Україну до справжньої Незалежності, залишався максимально залежним – від старих правил гри, від Москви чи власної жадоби до грошей. За десятиліття формальної незалежності сформувалися тимчасові «квазіеліти», що є нездатними до стратегічного мислення і не розраховують горизонт дій хоча б на десятиліття вперед. Усе це в підсумку стало причиною стагнації молодої держави, а її слабкістю скористався агресивний північний сусід. 

Отже, Незалежна Україна і сьогодні змушена вести визвольну війну у різних площинах – від військової до культурної, позбуваючись зовнішнього впливу, виборюючи право самій визначати свою долю. Ця боротьба була б значно більш успішною, якби країною весь цей час керували професіонали.

І нині головним завданням в остаточному утвердженні державного суверенітету України є саме перезавантаження політичних еліт. На зміну авантюристам і корупціонерам мають прийти політики, що працюватимуть над послідовним і впевненим розвитком держави, плануючи стратегію дій на багато десятиліть уперед. І основою цього перезавантаження мають стати парламентські вибори за пропорційною системою без рудиментів «мажоритарки» і недоторканності народних депутатів.