Вікно можливостей, яким має скористатися Україна

Схоже на те, що підтримка Заходу відкриває для України нове вікно можливостей, яке ми не маємо права проґавити, як попередні.

Дії ключових ньюзмейкерів геополітики – лідерів та представників США, Франції і Німеччини – в останні дні були дуже знаковими. Схоже на те, що підтримка Заходу відкриває для України нове вікно можливостей, яке ми не маємо права проґавити, як попередні.

На зустрічі світових лідерів у рамках G-20 у Гамбурзі Росії дали зрозуміти, що спокою за те, що вона виробляє в Україні, їй не подарують. Це неодноразово підкреслив Дональд Трамп, коли 7 липня зустрічався з Путіним. Хоча санкції проти Росії на зустрічі президентів США та РФ і «не обговорювалися», про що сам президент США написав у своєму твітері, але знімати їх Сполучені Штати не збираються, допоки «українські та сирійські проблеми не будуть вирішені».

Українська тема обговорювалася і 8 липня у форматі робочого сніданку президента Франції Еммануеля Макрона, канцлера ФРН Ангели Меркель та президента РФ. За сніданком була досягнута домовленість, що шляхи врегулювання ситуації в Україні не мають вирішуватися без України. Тому далі буде телефонна розмова «на чотирьох» за участі Президента Порошенка. І вона має відбутися вже найближчими днями. Мета – активізація контактів у Нормандському форматі та повернення Росії в логіку виконання Мінських домовленостей.

Позитивним сигналом є і те, що 9 липня до України одразу після самміту G-20 прибули і генеральний секретар ООН Антоніу Гутієреш, і держсекретар США Рекс Тіллерсон у супроводі новопризначеного спецпредставника Сполучених Штатів по Україні Курта Волкера.

Гутієреш і Тілерсон у своїх заявах недвозначно висловили підтримку відновленню територіальної цілісності України. А поява Курта Волкера на посаді спецпредставника є для  Росії не дуже приємним сюрпризом. Пан Волкер відомий своєю доволі жорсткою позицією по відношенню до Російської Федерації. Нагадаю, ще два роки тому він оцінив «мінські угоди» так: «Угоду, підписану у Мінську… слід називати не мирними домовленостями, а угодою про розділення України, котра була нав’язана Києву Німеччиною, Росією і Францією. Зараз дотримання цього розділення країни відстежується міжнародною спільнотою за допомогою ОБСЄ. Мінські угоди – не вирішення, а проблема, оскільки фактично вони надають легітимність російському вторгненню в Україну».

Можна очікувати, що тиск на Росію у зв’язку з її агресивною політикою посилюватиметься. І Україна завдяки цьому вікну можливостей повинна стати надійним партнером сильних цивілізованих держав, позбувшись впливу авторитарної Росії. Що для цього треба – теж відомо.

По-перше, ми маємо продемонструвати міжнародним партнерам, що впевнено тримаємо курс на поглиблене реформування країни і не на словах, а на ділі викорінюємо корупцію, зокрема політичну! Нагадування пана Тіллерсона про те, що Сполучені Штати очікують від України реформ у сфері боротьби з корупцією, вже соромно чути! 

По-друге, ми самі повинні бути активними учасниками формування нового порядку денного щодо пошуку більш ефективних шляхів врегулювання конфлікту України з агресором із Півночі. Активізації, а може, за певних умов, і розширення «нормандського формату» із залученням представників Сполучених Штатів.

Стати повноправним суб’єктом міжнародної політики, вирішувати свою долю самостійно – це завдання, яке Україна повинна виконати, поки світовий пасьянс складається на нашу користь.