Урядова пенсійна реформа: галера з одним веслярем

Пенсійна реформа стала точкою, в якій зійшлися всі фундаментальні проблеми держави й суспільства. Без економічного зростання та ефективної охорони здоров’я вона ризикує стати пострілом у "молоко".

Проект пенсійної «реформи» був презентований на засіданні уряду ще 17 травня. Кабмін його затвердив. Відповідний законопроект довго розроблявся-перероблявся. Зокрема, і на вимогу МВФ. Потім він був переданий до Національної ради реформ при Президенті України. 16 червня, у минулу п’ятницю, Національна рада реформ на своєму засіданні документ підтримала. Він от-от має бути внесений до Верховної Ради.

Мета, яку декларувала виконавча влада: позбутися «дискримінаційного» характеру нинішньої пенсійної системи, ліквідувати дефіцит Пенсійного фонду і підвищити розміри виплат.

Суть урядового проекту реформи голова Кабміну характеризує як «осучаснення» пенсій. Але його неоднозначність проявляється вже в тому, що хоч підвищення пенсійного віку не пропонується, однак посилюються вимоги до страхового стажу.

Для виходу на пенсію в 60 років потрібно буде мати 25 років стажу. При стажі від 15 до 25 років на пенсію можна буде вийти у 63 роки, при стажі менше 15 років - у 65 років. Усі нормативи мінімального страхового стажу збільшуватимуться на 1 рік кожні 12 місяців до 2028 року. Таким чином, з 2028 року для виходу на пенсію в 60 років потрібно буде мати 35 років страхового стажу.

В Україні, де мільйони фахівців працюють без офіційного працевлаштування і в умовах тіньової економіки, такі інновації означають, що багатьом людям фактично підвищують пенсійний вік, хоч і в непрямій формі. Насправді люди вимушені будуть виходити на пенсію значно пізніше.

Це лише один аспект, що ілюструє двоякий характер пенсійної реформи. Можна довго дискутувати про її окремі положення, але значно важливіше усвідомити головне – у нинішньому економічному й фінансовому кліматі вона не може бути ефективною. Бо для неї не зведено відповідний фундамент.

Перший блок, необхідний у цьому фундаменті – економічний. За оцінками Пенсійного фонду, з 20 млн. працездатних громадян працюють лише 16 млн., а соціальні внески сплачують лише 10 млн.

Коли влада нарікає на дефіцит Пенсійного фонду, вона повинна запитати себе: що зроблено для того, щоб роботодавці й працівники вийшли з «тіні» й почали платити всі виплати? Чи створені прозорі правила гри для них? Чи податкова система змінена на користь стимулювання виробників? Чи в Україні розвивається сектор переробки сировини, який дасть можливість заробляти на доданій вартості? Нічого подібного не відбувається – радше навпаки. Головна галузь економіки позбавлена права на розвиток після ліквідації ефективного оподаткування для аграріїв. Стагнація в АПК означає стагнацію всієї економіки. Звідки брати кошти для наповнення бюджету і соціальних фондів?

Другий блок – демографічний. В Україні існує гостра проблема скорочення населення і наявний демографічний дисбаланс. Вікова структура населення України свідчить про так званий регресивний тип відтворення поколінь. Зараз в Україні живе 42,591 млн. людей. Це – лише 82,6% від чисельності населення України у 1990 році. Ризик для українця померти у віці до 60 років становить 40%, в той час як у Швейцарії не доживають до 60 років лише 8% чоловіків.

Уже сьогодні на 10-ох працюючих маємо більш ніж 11 пенсіонерів. За підрахунками експертів Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи, у 2050-му році – за умов незмінності демографічних тенденцій – в Україні співвідношення працюючих до пенсіонерів буде 1 до 1,5.

Старіння населення, висока смертність і низька народжуваність – це головна загроза для України. Страх молоді народжувати дітей у нестабільній країні, активна трудова міграція, небажання платити податки і відрахування, коли ними розпоряджається корумпований чиновницький апарат – усе це складає той контекст, у якому відбуваються безуспішні спроби пенсійної реформи.

«Осучаснення» пенсій замість комплексної реформи зумовлене й відсутністю ще одного блоку в фундаменті пенсійного реформування – фінансової довіри. Систему пенсійного забезпечення треба розвивати, впроваджуючи другий державний накопичувальний рівень та третій недержавний. Але хто понесе свої кошти у фінансові установи, яким не може довіряти?

За останні три роки в Україні ліквідовано майже 90 банків. Недержавне пенсійне забезпечення деградує. Якщо у 2015 році в країні було 72 недержавних пенсійних фонди, то у 2016 – 64. Люди не вірять у фінансові інституції та в довготривалу фінансову стабільність в Україні. Вижити сьогодні, не думаючи про завтра – це завдання, яке собі ставлять нинішні українці. Тридцятилітні фахівці взагалі не думають про пенсію.

Четвертий блок, якого бракує в фундаменті пенсійної реформи – це якісна охорона здоров’я. Про підвищення пенсійного віку можна говорити в країні, де налагоджено системну профілактику захворювань і ефективне їх лікування, що забезпечує збільшення тривалості життя і бажання людей активно працювати.

В умовах, коли серцево-судинні захворювання є головною причиною смертності українців, і щодня в Україні від гострого інфаркту помирає 22 людини – ми не можемо говорити про здоров’я нації і справжню працездатність літніх людей.

Уряд Володимира Гройсмана борсається в сухому руслі недореформ, прокладеному багатьма його попередниками. Це русло «топтали» не лише уряди Арсенія Яценюка, Миколи Азарова чи Юлії Тимошенко, а й уся виконавча влада, яка працювала чверть століття. Говорити про реформи і при цьому руйнувати економіку, без розвитку якої вони неможливі, - це стиль українського політикуму.