Медреформа: реформа чи чергове латання дірок в бюджеті за рахунок народу?

Не треба бути екстрасенсом, щоб вгадати про що українські лікарі будуть вести розмови на святкових застіллях з нагоди Дня медичного працівника, який у цьому році припадає на 18 червня.

Про медичну реформу Уряду. Точніше – недореформу. Але цей сумнівний подарунок від влади адресований не стільки медикам, скільки їхнім пацієнтам – усім громадянам України.

Уряд скаженими темпами продукує псевдореформи – земельну, пенсійну, освітню. Медична сфера, на жаль, не стала виключенням. 6 червня законопроекти про медреформу включаються до порядку денного сесії Верховної Ради. 7 червня їх вже схвалює профільний комітет (чомусь соцполітики, а не охорони здоров’я). Уже 8 червня парламент у першому читанні з другої спроби ухвалює один з двох «реформаторських» законопроектів – №6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». На все – 48 годин. І що в цьому законопроекті передбачено?

Згідно з документом, громадянам залишать право на безкоштовне отримання лише певного гарантованого пакету медичних послуг і лікарських засобів. За решту треба буде або платити, або доплачувати у порядку «співоплати».

Влада навіть не «заморочується» роздумами про те, що успішна реалізація будь-якої реформи потребує наявності певних передумов – інституційних, фінансових, правових.

Почнемо з правових. Навряд чи буду оригінальним, але доводиться нагадувати про 49-у статтю Конституції. Чи гарно вона виписана – окреме питання, але вона чинна і передбачає, що «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена».

І навіть розпочинати дискусію на тему, який зміст треба вкладати у слово «безоплатно» та словосполучення «медична допомога», немає сенсу. У свій час – ще п’ятнадцять років тому – Конституційний суд вже виносив Рішення у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення цього самого положення Основного Закону.

Тобто будь-яке законодавче звуження прав громадян на отримання медичної допомоги, які закріплені у Конституції, або потребує внесення змін до Конституції буде вважатися антиконституційним! Задаватися питанням, чи спроможна Верховна Рада у своєму нинішньому вигляді вносити зміни до Основного Закону, навіть не буду. Занадто очевидна відповідь.

Про передумови фінансові. Підтримавши законопроект №6327, Рада, водночас, не підтримала законопроект №6329 про внесення змін до Бюджетного кодексу в частині фінансування сфери охорони здоров’я. Як збираються втілювати у життя прийнятий законопроект №6327 – не дуже зрозуміло. У процесі обговорення цього документу тема «співоплати» викликала жорсткі дискусії між парламентарями. Сергій Березенко (член парламентського комітету з охорони здоров’я та неофіційний куратор медреформи від БПП)  був вимушений зробити заяву, що його фракція підтримує «пропозиції про виключення з законопроекту норми про співоплату медичних послуг, оскільки цією нормою порушується 49 ст. Конституції України» і що «у процесі підготовки законопроекту до другого читання, ці норми з нього будуть виключені». Але що ж тоді в цьому законопроекті залишиться? Про цю «співоплату» йдеться у половині документу. І що за документ буде розглядатися у другому читанні?

Взагалі-то, як держава розбирається з «медичними» грішми, планує видатки, вже можна побачити на прикладі так званої реімбурсації (повне або часткове компенсування витрат) за певними лікувальними препаратами – для лікування серцево-судинних захворювань, діабету другого типу та бронхіальної астми. Ця програма стартувала з 1-го квітня. Фінансування начебто є – у бюджеті на ці цілі закладено 500 млн грн. Що це означає? Що на одного пацієнта планується виділяти близько 40 грн. на рік. Хоча кожному гіпертоніку, за умов придбання найдешевших вітчизняних ліків,  на рік потрібна як мінімум у 7,5 рази більша сума. Але це зовсім не заважає Міністерству охорони здоров’я заявляти про те, що після старту урядової програми «Доступні ліки» пацієнти можуть отримувати ліки від цих страшних захворювань «безкоштовно або з незначною доплатою».

Нікому ж не треба пояснювати, до яких наслідків у нашій державі призводить ситуація, коли якогось ресурсу на всіх не вистачає, але є хтось, хто може впливати на його розподіл…

І про найголовніше – про передумови інституційні. Зараз у країні вже формуються так звані госпітальні округи. МОЗ вважає, що центром такого округу має бути місто з населенням від 40 тисяч жителів. Від найвіддаленішої точки округу до його центру має бути не більше 60 км, або година їзди. Бо такі нормативи є у цивілізованих країнах, кажуть реформатори від медицини. Але чи багато в нас є місць, якщо хоч трохи від’їхати від околиць великих міст, де старенька швидка с хворим пацієнтом зможе подолати 60 кілометрів за годину? Чи багато наших «шляхів» можна сміливо назвати дорогами?

Так, міністерство хоче кардинально змінити механізм фінансування медицини. Ніяких «ліжко-днів» – кошти мають йти за пацієнтом. Скільком людям лікар допоміг – стільки грошей заробив. Медики вже стверджують, що такий підхід призведе до інтенсифікації лікування: більше оперативних втручань, менше днів перебування пацієнта в стаціонарі. Як на Заході. Але на Заході лікарні мають зовсім інше обладнання (бачив це і на власні очі), там уже розвинутий інститут сімейних лікарів, який у нас тільки-но формується.

Прибрати стару радянську систему Семашко, замінивши її на сучасну та ефективну, – гарна мета, але чи виправдовує вона ті методи, які використовує задля її досягнення безвідповідальна влада?

Найбільше ж у законопроекті про медреформу сподобалось ось це речення: «Застраховані особи мають право на безоплатне отримання інформації про порядок оплати». Що ж, хоч одне право гарантоване стовідсотково.