Законодавче регулювання страхування медичних працівників

Чи права медичних працівників захищені?

Якщо детально ознайомитись із уже досить давно прийнятими в Україні законами, нормами яких регулюється страхування медичних працівників під час виконання ними професійних обов’язків, на перший погляд здається, що оскільки законодавча база присутня, права медичних працівників захищені.

Але насправді так тільки здається. У нашій державі проблема полягає не у відсутності законів, проблема полягає у невиконанні чинних законів. У тому, що на практиці медичні працівники не мають можливості у повній мірі користуватися своїми законними правами, бо відсутні самі механізми їх реалізації.

Так, статтею 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я визначено, що медичні і фармацевтичні працівники мають право на обов'язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров'я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю у зв'язку з виконанням професійних обов'язків у випадках, передбачених законодавством, а також право на соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.

Далі, Законом України «Про страхування» передбачено, що до обов’язкових видів страхування, у тому числі, належать:

- особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

- страхування медичних та інших працівників державних і комунальних  закладів  охорони  здоров'я  та  державних   наукових установ на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб.

Якщо ознайомитись із Законом України «Про екстрену медичну допомогу», то за змістом частини четвертої статті 11 медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на обов’язкове страхування, яке забезпечується у порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», захворювання на туберкульоз будь-якої локалізації працівників протитуберкульозних закладів, визнається професійним, і заподіяна їх здоров’ю шкода компенсується у встановленому законом порядку.

Згідно з статтею 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов'язані з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. 

Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ підлягають обов'язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України. 

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.1998 № 1642 затверджено Порядок та умови обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини під час виконання ними професійних обов'язків, а також на випадок настання у зв'язку з цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції.

Згідно з статтею 28 Закону України «Про психіатричну допомогу», працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, на випадок заподіяння шкоди їх здоров'ю або смерті, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків, підлягають державному обов'язковому страхуванню. Перелік цих працівників та порядок їх страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 № 1662 затверджено Перелік професійних захворювань.

До Переліку професійних захворювань медичних працівників належать:

1. 1. Вегетативно-сенсорна поліневропатія верхніх кінцівок (ангіоневроз) — робота з медичною апаратурою, що генерує ультразвук.
2. 2. Інфекційні захворювання та паразитози, зокрема, туберкульоз, вірусні гепатити, СНІД, сифіліс, лептоспіроз – робота в медичних закладах (інфекційних, протитуберкульозних, донорських пунктах тощо).
3. 3. Мікози – робота в медичних закладах (інфекційних, протитуберкульозних, донорських пунктах).
4. 4. Дисбактеріоз, вісцеральний кандидоз – застосування у медичній та фармакологічній практиці антибіотиків, грибів-продуцентів, білкововітамінних концентратів тощо.
5. 5. Алергічні захворювання: кон’юнктивіт, ринофаринголарингіт, риносинусит, астматичний бронхіт, бронхіальна астма – робота, пов’язана з впливом алергенів у хіміко-фармацевтичній промисловості, медичних та аптечних закладах.
6. 6. Неврози, пов’язані з тривалим безпосереднім обслуговуванням психічно хворих, – робота медичного персоналу у психіатричних закладах.
7. 7. Злоякісні новоутворення (професійний рак) – тривалий контакт з радіоактивними речовинами, роботи з джерелами іонізуючих випромінювань, у тому числі в медичній практиці.

Спільним наказом МОЗ України, Академії медичних наук України та Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2000 №374/68/338 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 року за № 68/5259 затверджено Інструкцію про застосування переліку професійних захворювань.

Пунктом 1 вказаної Інструкції визначено, що Перелік професійних захворювань, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 N 1662 - основний документ, яким слід керуватися при встановленні діагнозу професійного захворювання, зв'язку його з виконуваною роботою або професією, вирішенні питань експертизи працездатності, медичної і трудової реабілітації, а також при розгляді питань, пов'язаних з відшкодуванням власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків.

Так, дійсно, закони прийняті. Але ж відсутні порядки, згідно з якими мали б реалізовуватись положення цих законів. Так, є затверджений Порядок та умови обов'язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування вірусом імунодефіциту. А що з рештою інфекційних захворювань? Крім того, відсутній Порядок страхування працівники системи екстреної медичної допомоги. Перелік працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, та порядок їх страхування не затверджений. Яким чином держава реалізує ці права?

Усі ми маємо зрозуміти, що прийняти закони – це півсправи, найголовніше завдання Держави – це забезпечити їх виконання, щоб кожен з нас відчув, що закони України насправді реалізуються.

Тому я вимагаю від Уряду розробити та затвердити відповідні порядки, які дадуть змогу реалізувати у повному обсязі права медичних працівників на обовʼязкове страхування під час виконання ними професійних обов’язків.