У Києві 20–21 квітня відбувся черговий з’їзд
найчисельнішої медійної організації країни – Національної спілки журналістів України. Головною інтригою
було, хто очолюватиме Спілку наступні п’ять років.
Власне, справа не
у прізвищі голови НСЖУ. Але коли делегати просто не чують і не бачать
аргументів, коли факти для них не мають значення (для журналістів!),
складається враження, що головним завданням з’їзду були похорони Спілки. Доволі
невпевнені аплодисменти адептів Томіленка після оголошення результатів другого
туру голосування за голову НСЖУ свідчать, що навіть вони в глибині душі
розуміють, що накоїли.
До речі, щодо
підсумків голосування. Сергій Томіленко набрав саме стільки голосів (131),
скільки було потрібно. Не більше, і не менше. Зазвичай, подібний результат
свідчить про фальсифікацію чи вкид бюлетенів. Іншими словами – підгонка
результату саме під ту цифру, яку запланували. Скоріше за все, так і було
зроблено, адже пан Томіленко – ще той майстер інтриг. Закликаючи з трибуни до
єдності, Сергій Антонович зробив усе можливе і навіть не можливе, щоб закріпити
розкол НСЖУ і довести процес до логічного завершення – ліквідації Спілки.
Тепер щодо
аргументів. Усі делегати з’їзду бачили й читали публікації, про діяльність на
той час в.о. голови Спілки. Це і контакти з путінськими пропагандистами з Союзу
журналістів Росії. Так званий проект «Дві країни – одна професія» по своїй суті
є зрадництвом інтересів не тільки журналістської спільноти, а й України в
цілому.
Це й успішні
проекти Томіленка по прихватизації майна НСЖУ. Звіт ревізійної комісії на
з’їзді так не дав відповіді на запитання, як і куди зникли автомобіль, що
належав Спілці, та акції УНІАН. Скоріше за все, вони наразі – у вартості
придбаної київської квартирі пана Сергія, але ж ні ревізійна комісія, ні
правоохоронні органи чомусь цим не зацікавилися.
Більше того,
апетити Сергія Антоновича не обмежуються. У пропонованому новому проекті
Статуту НСЖУ (щоправда, під тиском здорових сил знятого з розгляду на з’їзді)
надається право пану Сергію розпоряджатися майном, що залишилося, на його
розсуд. А будинок НСЖУ у центрі Хрещатика коштує біля 4 мільйонів доларів. І
нема сумніву, що Томіленко невдовзі таки проштовхне нову редакцію Статуту.
Це і численні
секс-тури Томіленка по Європі та Азії. Очевидно ті 131 делегат з’їзду (якщо
рахувати і сфальсифіковані бюлетені), які голосували за Томіленка, зовсім не
переймаються, що їхній кумир витрачає кошти Спілки на розваги з молодиками
нетрадиційної сексуальної орієнтації. Можливо, наступним кроком стане
запровадження цільового внеску – на статевих партнерів голови НСЖУ?
Наразі очевидно,
що Томіленко сповна скористається можливостями, які відкрилися. І наступний
черговий з’їзд може і не відбутися. Бо з’їжджатися буде нікому і нікуди.
А загальне
враження від фарсу, який відбувся в готелі «Турист» (до речі, символічна назва,
якраз підходить Сергію Антоновичу, якщо спереду ще додати слово «секс»),
передано в коментарі одного з учасників з’їзду в мережі Фейсбук: «Взагалі
враження від з’їзду гнітючі: використання брудних технологій, лобіювання
інтересів однієї людини (журнали, газети, робота президії в більшості), не
делегати, які рвалися на трибуну, брехня з трибуни… І в кінцевому підсумку –
ось такий результат. А от як «переможці» це все нині подають, то вже шедевр.
Просто жах».
«Переможець»
Томіленко тепер публікує пафосні пости в соцмережах, в яких поливає брудом
усіх, окрім себе, улюбленого, і своїх адептів. Перемога, скоріше за все, Піррова.
А от для Національної спілки журналістів усе виглядає надто сумно…