Яких кроків від держави потребує аграрний сектор

11 марта 2017, 13:02
Владелец страницы
народний депутат України
0
189
Яких кроків від держави потребує аграрний сектор

Аграрна галузь має значний потенціал подальшого зростання в Україні, однак невирішені системні дисбаланси та відсутність чітких та прозорих правил гри в ній, стримують її розвиток



В Україні скорочується кількість агропромислових підприємств. За останні три роки - на 5,2% (2525 одиниць). Своєрідний анти рекорд в 2016 році встановила Одеська область - за рік в регіоні припинило роботу 441 сільгосппідприємство (9,3%). У Закарпатській області - 910 підприємств (19,96%). І це у державі з величезним аграрним потенціалом, який в перспективі дозволяє стати не тільки житницею Європи, а й усього світ.

Чим є агропромисловий комплекс для національної економіки, демонструють кілька цифр:

- 12% ВВП ;

- 15% зайнятого населення (3,2 млн осіб);

- понад 30% експорту в грошовому вираженні.



Цілком очевидним є той факт, що аграрна галузь має значний потенціал подальшого зростання в Україні, однак невирішені системні дисбаланси та відсутність чітких та прозорих правил гри в ній, стримують її розвиток.

Земельна реформа та проблеми мораторію

Одним з основних стримуючих факторів розвитку АПК є застаріла система землекористування та земельних відносин. Всі ці роки, питання мораторію доволі тісно було пов’язано із політикою. Як відомо, частина політичних сил безапеляційно виступають за скасування мораторію. Інша частина, навпаки, надто залякують суспільство вкрай негативними сценаріями у разі скасування мораторію.

Попри сталі думки про те, що лобістами скасування мораторію є великі агрохолдинги – це не зовсім так. Адже учасники ринку добре розуміють, що в такому разі зростання конкуренції є неминучим, стане вкрай необхідним пошук додаткових фінансових ресурсів для викупу землі, що наразі не входить до їхніх планів.

Але з огляду на умови МВФ і розуміючи в принципі неминучість початку роботи ринку землі, більшість зацікавлених сторін погоджується, що є потрібним забезпечення необхідних передумов та розвитку відповідних ринкових інститутів та механізмів, які на даний момент неготові для обслуговування повноцінного функціонування ринку землі.



Наразі в Україні можливий політичний консенсус щодо часткової, так би мовити поетапної, земельної реформи. В той же час чергове заморожування земельного питання викличе лише гальмування розвитку АПК в державі.



Отже, як ця поетапність може виглядати на практиці:



1.Запуск повної інвентаризації земель та проведення оцінки земель сільськогосподарського призначення. Думаю, що вже на стадії інвентаризації буде багато перепон як корупційного , так і адміністративного характеру. З огляду на кількість наявних кримінальних справ в цій сфері, можна тільки уявити, які земельні оборудки випливуть на поверхню, які службові особи повинні будуть понести відповідальність. Останнє 10-річчя рясніє скандалами щодо незаконних відводів у приватну власність сотень гектарів заповідників, лісових масивів, цілих островів. Варто пригадати, що було за часів «молодої команди Черновецького» із київською землею, що коїлось всі останні роки із землями с\г призначення Ірпеня, Бучи, Петропавлівської Борщагівки та інших населених пунктів столичного регіоні, коли землі переводилися на підставних осіб (студентів чи навіть бомжів), а потім переходили далі у власність. Тож роботи для правоохоронних органів тут дуже багато. І чесно кажучи, є певні сумніви що вона може бути виконана в повній мірі.

2. Абсолютно погоджуюсь із пропозиціями, які лунають від певних парламентарів - підготовити законопроект «Про обіг сільськогосподарських земель» та представити на суд громадськості. Закон повинен встановлювати чіткі правила на ринку земель і має бути максимально публічно обговорений. Інакше – політичні маніпуляції та «земельні майдани» по всім регіонам стануть дійсно неминучими.

Сьогодні ринок землі в Україні вже існує, і держава не має іншого шляху, як зробити цей ринок цивілізованим.

3.Поетапне відкриття ринку землі зі збереженням на перехідному етапі низки обмежень, які мають на меті зменшити потенційні ризики щодо відкриття ринку:

- встановити максимальний розмір земельної ділянки для купівлі-продажу

- залишити мораторій на продаж с\г земель (на 10 років) для юридичних осіб та фізичних осіб-іноземців;

- селяни повинні мати пріоритетне право для купівлі землі в межах свого села, без подальшого перепродажу в певний, встановлений Законом строк , щоб виключити хвилю земельних спекуляцій;

- необхідно встановити правила та чітких суб’єктів, відповідальних за проведення земельних аукціонів з купівлі-продажу землі

- для уникнення спекуляцій та рейдерства доцільним є введення мінімальної грошової оцінки для угод з землею, а також додаткового оподаткування на перепродаж землі в короткостроковому періоді (за принципом, який впроваджено із оподаткуванням при купівлі-продажу нерухомості). Доцільним є також підвищення податку на землі с/г призначення (одночасно зі зняттям мораторію) для перешкоджання спекуляції та стимулювання ефективного використання земель.





ЧИМ МОЖЕ ДОПОМОГТИ ДЕРЖАВА?



Реалізація хоча б кількох із нижче перелічених пунктів надасть суттєвий імпульс для розвитку агропромислового сектору в Україні. Не треба в цьому випадку «вигадувати велосипед», адже ці засоби державної підтримки успішно себе зарекомендували в різних розвинутих країнах.



1. В експертному середовищі давно є пропозиція до НБУ та Уряду щодо створення державних інвестиційних фондів або Держбанку зі 100% державним капіталом.

Є світовою практикою, коли Державні банки під гарантію держави пропонують бізнесам галузеві програми (наприклад, Аграрна програма по відшкодуванню збитків за втрачений врожай). Доцільно це запровадити і в українських реаліях. Вони ж зможуть давати знижені процентні ставки для кредитів бізнесам з пріоритетних для держави галузей, якою є аграрна галузь. Це в свою чергу змусить комерційні банки так само переглянути свою кредитну політику щодо бізнесу і тим самим буде створена і здорова конкуренція на банківському ринку, і почне повноцінно функціонувати кредитний ринок.

Інший варіант - враховуючи досвід розвинутих країн, створення державної фінансово-кредитної установи — Державного аграрного банку, який би спеціалізувався на фінансуванні аграрного сектору економіки, надаючи кредити та гарантії аграріям, купуючи їх боргові цінні папери. Чітка спеціалізація на кредитуванні сільського господарства дозволить більш точно оцінювати існуючі ризики та приймати відповідні виважені рішення щодо надання кредитів. До того ж, окрім виконання основних функцій фінансова установа може займатися наданням додаткових суміжних послуг: оцінкою інвестиційних проектів, збиранням та наданням інформації щодо діяльності аграрних підприємств.

Наприклад, у Франції майже 50% кредитування аграрного сектора припадає на три незалежні кооперативні банківські групи. У Польщі банк “Польські Сnolgzienski” кредитує 80% фермерів та включає 600 кооперативних банків на рівні сіл, що становить 5% сукупних банківських активів країни. У Нідерландах “Рабобанк” кредитує 90% галузі сільського господарства


2. Державна допомога потрібна і у розвитку об’єктів інфраструктури і транспортування с\г продукції (заготівельних пунктів, зерносховищ, елеваторів тощо) шляхом запровадження принципу «єдиного вікна» для пришвидшення проходження дозвільних процедур

3. Потрібна державна програма (пільги, спрощені процедури реєстрації) щодо стимулювання розвитку фермерських господарств сімейного типу з подальшим їх об’єднанням в сільськогосподарські кооперативи

4. Значні шанси на зміну ситуації дає укладена Угода про асоціацію з ЄС. Але законодавчої роботи української влади тут ще достатньо.

Український агроекспорт наразі має переважно сировинну орієнтованість. А як відомо, попит на сировину більш нестабільний, чим на товари з високою доданою вартістю. Це робить позиції українських аграрії більш уразливими. Ще й досі для повноцінного виходу на європейській ринок Україні потрібно усунути нетарифні перешкоди, що в свою чергу потребує продовження інтенсивного реформування внутрішнього законодавства для підвищення якості сільськогосподарської продукції через відповідні заходи в галузі стандартизації, встановлення вимог до виробництва й схем контролю якості. Саме на це має бути першочергово орієнтована законодавча робота Ради та Уряду.





***
В сухому залишку – наведений перелік мір є лише коротким резюме тієї роботи, яку треба виконати Україні для розвитку потенціалу агропромислового сектору і зупинення власного перетворення у виключно сировинний додаток до ЄС. Часу на це залишилося обмаль.







Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: апк,земельна реформа,аграрна політика
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.