Правильний напрямок, слабкий старт

В останні дні відбулось дві не дуже помітних але характерних зустрічі.....

В останні дні відбулось дві не дуже помітних але характерних зустрічі.

Першою з них стала зустріч Порошенка з президентом Словенії, що відбулася 12 лютого. Ось, що повідомляє про це офіційний сайт президента України: «Президент Петро Порошенко провів зустріч з Президентом Республіки Словенія Борутом Пахором, який відвідав Україну в рамках свого міжнародного турне після візитів до Берліна і Москви…Сторонами було відзначено обопільну зацікавленість у розвитку співробітництва у сфері енергоефективності, а також домовлено активізувати роботу з метою відновлення прямого авіаційного сполучення між Любляною і Києвом. Глава Української держави підтвердив зацікавленість України в посиленні співпраці зі Словенію в економічній, культурній та гуманітарній сферах». Повідомлення на сайті, звісно, більше за обсягом, але балачки про «євровибір» і «тверду підтримку» полишимо любителям цієї справи.

Друга зустріч 13 лютого. Порошенко зустрівся з прем’єр-міністром Молдови Павлом Філіпом. Розмова йшла про різні питання, зокрема про демаркацію кордонів та взаємну підтримку в питаннях територіальної єдності. Якщо врахувати те, що президентом Молдови став відвертий  «ватник»  і необільшовик Ігор Додон, це непогана зустріч. Особливо, якщо не забувати більш сильні конституційні повноваження прем’єр-міністра в Молдові (порівняно з президентом). Тобто, поки ,що Молдова залишається на боці України у протистоянні з Москвою.

Але головним в цих двох дипломатичних зустрічах є контекст.

Існуюча влада робила ставку на Брюссель і і на «євроінтеграцію», як основний напрямок зовнішньополітичних устремлінь. Те, що це було відверто безглуздо з багатьох причин - окрема тема. В будь-якому разі, країнам-сусідам, розташованим на просторах Центрально-Східної Європи, увага раніше приділялась не на належному рівні. Хоча саме партнерство зі центрально-східноєвропейцями має для України першочергове значення.

Тепер робота в цьому напрямку явно активізувалась. Більше того, розмова йде про цілком адекватні і конкретні кроки, на кшталт прямого авіасполучення Київ-Любляна або протистояння «ватництву» в Молдові. Це добре…

Проблема полягає в іншому. Складається враження,що влада пішла на ці кроки майже вимушено і вони є радше «побічним доповненням» до старого курсу «прогинання» перед брюссельською та берлінською бюрократією.

Явна поразка в процесах «євроінтеграції» примушує правлячу верхівку дивитись на простори Інтермаруму. Саме по собі це не просто непогано, але й дуже добре.

Тим не менш, немає враження, що існує добре складений план проведення відповідної політки. Принаймні, попередні дії влади свідчать про її відверту некомпетентність в питаннях балто-чорноморсько-адріатичного партнерства. Крім того, ці зустрічі безумовно важливі, але їх результативність має відчутно менший масштаб, ніж треба.

Адекватною відповіддю провалу надій на ЄСівську верхівку, були б активні пошуки нормалізації стосунків з поляками та угорцями. А в першу чергу, обговорення перспектив військово-політичної співпраці проти путінської Москви. Україна має стати найбільш динамічним і агресивним (не варто боятись цього слова) суб’єктом в таких процесах.

Але, поки що, маємо в кращому разі недостатній рівень зусиль в східно-європейському напрямку. Слабкий старт вимушеного бігуна.

Едуард Юрченко