Антиукраїнська блокада

Чому блокада Донбасу – це шлях до гуманітарної катастрофи та отаманщини

Вже тиждень телеканали демонструють нам яскраву картинку з Донбасу, де група колишніх військових при підтримці деяких нардепів нібито блокує контрабанду до непідконтрольних Україні територій. Соковиті коментарі певних політиків нагнітають у людей хвилю обурення «торгівлею на крові», а самі блокувальники погрожують партизанською війною, якщо їх спробують зупинити.

Голос тверезомислячих людей, які з холодною головою аналізують ситуацію, на жаль, майже не чутний. А даремно, адже, ретельно вивчивши ситуацію, побачимо, що насправді в цій блокаді все поставлене з ніг на голову.

Передусім, усі ці події не мають жодного стосунку до контрабанди. Саме це слово недоречне, адже Донбас – це територія України, а контрабанда можлива лише при наявності державного кордону. Є проблема товарообігу з непідконтрольними територіями, який регулюється відповідним наказом Антитерористичного центру. Але коли блокувальникам запропонували взяти участь в огляді усіх вантажів, які проходять через пропускні пункти на лінії зіткнення, вони чомусь відмовились. Отже вміст цих вантажів їх мало хвилює. Натомість цих людей цікавить залізнична ділянка Луганськ-Попасна, через яку на українські ТЕЦ надходить вугілля-антрацит. Цей енергетичний продукт дозволяє опалювати будинки сотень тисяч людей в розпал зими. Слід розуміти, що енергетична система є замкнутою: не існує окремої енергетики так званої ДНР чи ЛНР. Якщо вимкнути тепло й світло, воно вимкнеться на всьому Донбасі.

З боку прихильників блокади модно говорити, що, мовляв, давайте завозити вугілля з Південної Африки. При цьому жоден з них не знає як це зробити. Голова уряду Володимир Гройсман нещодавно пояснив, що з 24 млн. тон енергетичного вугілля, які споживає Україна, 9 млн тонн – вугілля марки «А» - видобувають на окупованих територіях Донбасу. Причому, роблять це й транспортують вугілля українські підприємства, які сплачують податки до державного бюджету. Тобто про жодні прямі торговельні відносини з терористами й мови немає. Прем’єр-міністр чітко заявив, що альтернативи цьому вугіллю сьогодні не існує. Це підтверджується усіма аналітичними викладками. Наші порти не зможуть прийняти й половину від необхідних обсягів вугілля, якщо ми навіть завеземо його з Південної Африки. Тобто з 9 млн. тон вони здатні прийняти не більше 4-х. Це при умові, що розміщення інших товарів буде максимально скорочено. При цьому ціна антрациту буде на 23 у.о. більшою  ніж є сьогодні. Але навіть в такій ситуації цього вугільного ресурсу не вистачить. Тим більше нереально переорієнтувати енергосистему на африканське вугілля всередині зими, буквально з коліс.

Дивно, що так звані активісти поставили питання руба саме взимку. Складається враження, що зроблено це навмисне, аби ризик відключення від тепла й ризик гуманітарної катастрофи був максимальний. Якщо вугілля на ТЕЦ закінчиться, українські міста на Донбасі чекає доля Авдіївки, але в набагато більшому масштабі. Знаю, що деяких людей ініціатори блокади ввели в оману, але самі вони чудово розуміють усі наслідки своїх дій, тобто свідомо грають на дестабілізацію ситуації в державі.

Володимир Гройсман дав чітко зрозуміти, що національні інтереси мають перемогти одноденні політичні мотиви. Так само як із ситуацією щодо львівського сміття, коли прем’єру довелось особисто прибути до Львова, щоб врегулювати питання. Мер Андрій Садовий та його «Самопоміч» лише стрясали повітря, робили політичні кульбіти, але виявились не здатними на ефективні господарські рішення.

Забезпечення України якісним вугіллям в 15-градусні морози це технократичне завдання, яке уряд Володимира Гройсмана успішно виконує. Очевидно, що декому це не подобається й для підвищення власного рейтингу політикани готові пожертвувати здоров’ям, а, можливо, й життям українців. При цьому у них вистачає нахабства стверджувати, що вони справжні патріоти. Справжній героїзм та патріотизм щоденно демонструють наші воїни біля Авдіївки та в інших гарячих точках на лінії зіткнення. Вони не виставляють його на телекамери, а просто чесно захищають Батьківщину. Й так звана блокада – це справжній удар їм спину.

Наостанок – найважливіше. Погрожуючи мало не партизанською війною, блокувальники порушують базовий принцип монополії держави на застосування сили. Насправді, Україна все це проходила в 1917-1921 роках, коли суцільна отаманщина знищила молоду державу й прирекла на смерть від голоду та репресій мільйони українців. Тоді отамани вважали, що своя сорочка ближче до тіла, їх кругозір обмежувався максимум інтересами власного села. Воюючи зі співвітчизниками, вони проморгали спільного ворога й мусили йому підкоритись.

Сподіваюсь,  за сто років ми вивчили уроки минулого й дечому навчились. Принаймні, сьогодні уряд Володимира Гройсмана демонструє справжній державницький підхід, коли на першому місці стоять інтереси людей та національні інтереси. Вірю, що більшість українців об’єднаються навколо цих принципів та переможуть як зовнішнього агресора так і внутрішніх недолугих політиканів.