Досвід світових держав – крутий фундамент для власного навчання та розвитку.

Порівняємо перші висновки щодо помилок виборчої кампанії Клінтон та ситуацію в Україні.

1. Відсутність єдиного центру докладання зусиль У команді

Гілларі Клінтон було достатньо зірок різного масштабиу, чиї амбіції перевищували амбіції самої кандидатки у президенти. У штабі були сварки, маніпуляції та конкуренція за місце того, хто приведе Клінтон до перемоги. Наша ситуація аналогічна. Навколо лідерів купа (з)радників та керівників, що перетягують ковдру на себе. Єдине завдання цих чиновників – власне збагачення. Звідси маємо перше місце у рейтингу міжнародної організації по боротьбі з корупцією Transparency International як найкорумпована країна Європи та Центральної Азії. Іронічно, але наше єдине глобальне досягнення за три роки після Революції Гідності.

2. Ігнорування електорату Штаб Гілларі відпрацьовував схему роботи лише із демократами, бо у США виборці поділені на два поля через двопалатну систему Конгресу. Потенційний кандидат у президенти, що багато років працювала на політичному Олімпі США, грубо проігнорувала населення одноповерхової Америки на чолі із профспілками. Але у реаліях світу, що кардинально змінюється, ця недалекоглядність й відштовхнула лідерів думок навіть із свого електорального поля. І зусиль команди Клінтон не вистачило на те, щоб зібрати усіх демократів під свої прапори. В той же час Трамп заціпив американців за живе, буквально створюючи у кожного нагальну потребу проголосувати! Вони отримали розуміння ситуації так, як розумів її Трамп. Апелювання через інтереси та цінності людей, що створюють своїми руками матеріальні блага, виявилося дуже близьким до виборців. Дональд Трамп буквально підібрав профспілки, корених американців, легальних мігрантів, яких викинула Гілларі Клінтон з кола уваги.

Щодо України, скажу, що наші профспілки не мають аналогічної організованої структури, вони голі й босі. У трудовій інтелігенції та робочих наші чиновники не вбачають власний електорат. На мою думку, як тільки профспілки виходять на протестні акції, чи то надактивно обговорюють проблемні питання, то влада має дуже швидко брати їх під опіку. Бо саме вони складають критичну масу, від них залежить бюджет країни, розвиток технологій, культури суспільства.

3. Ігнорування зустрічей за межами мегаполісів Клінтон спрямувала зусилля на великі міста, задіяла у величезному обсязі ТБ, зовнішню рекламу, ЗМІ. Але її підвело ігнорування далеких вилазок у маленькі містечка. Для цього потенційного електорату не було розроблено зрозумілих йому меседжів.

Українські політики також впевнені, що їх електорат – мегаполісний, що цілодобово сидить у фейсбуці. І у цьому їх дві помилки. Чиновники не звикли звертати увагу на створення репутації у соцмережах та забили на не містян. Мій досвід плідної роботи з виборцями свідчить, що навіть у 10 км від столиці люди взнають про політичний стан лише з місцевих низькорівневих газет та з ТБ. У такий спосіб жодна позитивна інформація не має шансів спрацювати.

4. Аморфність виборців Величезний розбіг між очікуваннями та реальними результатами команди Клінтон виник завдяки впевненості, що американця можна мотивувати на голосування за допомогою телевізійних дебатів та позиціонування «Я не з Біллом у Білому Домі буду керувати». До того ж Гілларі не познайомила виборців з усією командою майбутніх молодих представників демократів. Якість штабу потенційної голови країни – не зрозуміла.

Наші політики теж не враховують аморфність виборця. Непідйомні тарифи, низька зарплатня, нерозуміння хто й що робить при владі, призвели до розчарування суспільства. Українець забарикадувався у своєму домі разом із сім’єю й намагається вижити. Він не хоче підтримувати голосуванням політиків, бо бачить, що зміна влади – просте перетасовування карт, супроводжуване хаотичними наїздами чиновників один на одного, неефективними процесами та корупційними скандалами. Наголошую, наші депутати так само, як і клінтонські, не розуміють, яким має бути чиновницький апарат, які стандарти його якості повернуть довіру, скільки нових та молодих облич має з’явитися на політичному небосхилі.

5. Підрив національної безпеки Репутація Клінтон серйозно похитнулася, коли голова ФБР Джеймс Комі звинуватив її у порушенні національної безпеки. Дії Комі піддали критиці, але розрив між Гілларі та Трампом суттєво зменшився. Та сама ситуація в нас. Депутати підривають довіру населення не прикритою профанацією. Антикорупційні органи до сих пір не дали чіткої відповіді щодо існування офшорних схем лідерів, корупційних складових їх дій та ігнорування е-декларування. Органи не реагують на запити суспільства щодо появу нових подробиць щодо доходів можновладців. До того ж хаотичні дії перекреслюють усі позитивні, можливо, випадкові, починання самих законотворців. Наприклад, підвищення мінімальної зарплатні не мало гідної інформаційної підготовки, й населення не розуміє, яким чином пов’язувати до неї усі показники, що через неї індексуються.

6. Невиконанні зобов’язання За багато років політичної діяльності Клінтон назбирала чимало невиконаних обіцянок. Рахувати обіцянки наших політиків – гаяти даремно час. Так, можна сказати, що невиконання – наслідок постійних змін у нашій країні. Але це лише підкреслює той факт, що ми самі мали змінюватися, а не терпляче очікувати, коли хтось щось виконає. Вдумайтеся, як безглуздо буде виглядати майбутня виборча кампанія, побудована на тому, що ми нарешті отримали безвізовий режим. Здригніться, уявивши, що в цей час війна ще не скінчиться, а політики остаточно розвалять економіку дурними обіцянками на кшталт «1000 грн за один бойовий день» в умовах дефіциту фінансового забезпечення. Кому потрібен той безвіз тоді?

Ті, хто планує чергову передвиборчу кампанію, мають враховувати всі ці помилки вже сьогодні. Тепер розумієте, чому Україна зробила не ту ставку?