Трамп у Білому Домі. Україна буде пасти задніх чи зрозуміє натяки світу?

Трамп вже трапився. Слід зачекати, який шлях обере новий «проамериканський» президент, й не реагувати на зовнішні і, особливо, внутрішні провокації.

Другий день українці бурхливо обговорюють рішення американців щодо вибору президента. Другий день не вщухають дискусії, чим це загрожує Україні. Прихильники путинського режиму із задоволенням згадують прояви лояльності Трампа до РФ, підкидаючи дрова в вогонь паніки українців. Дональд Трамп зіграв на протестних настроях американців, відірвав людей від диванів та TV, і зібравши їх на виборчих дільницях, довів, що він сильніший.

Я розумію, як і чому це сталося. І признаючи його заслуги, не вітаю з перемогою. Головні помилки команди Клінтон Традиційно на посаді президента США опинявся той, хто зумів отримати голоси стратегічно важливих регіонів – Нью-Йорк та Вашингтон. Саме тут зосереджений адміністративний ресурс, уся верхівка влади з жінками та дітьми. Цього разу сталася не типова ситуація. Гілларі за підтримки цих й ще 18 штатів не отримала перемогу.

Ставка Клінтон провалилася через іншу помилку – не було коннекту з електоратом. Листуючись із діаспорою українців у США, я зрозумів стратегічний промах Клінтон. Вона не врахувала різницю між світоглядом звичайного американця й світоглядом жителя столиці.

Трамп зробив ставку на перших. Його аудиторія – білі корінні американці з освітою, вмінням створювати щось руками, власників невеличких ферм, компаній, виробництв. Вони – носії великої aмериканської мрії про країну нескінченних можливостей.

Гілларі, як попередники, залишила їх поза колом державних інтересів, тим самим відвернувши більшість виборців. Економіст та лауреат Нобелівської премії Пол Кругман вважає, що на цьому тримається перемога Трампа – на тих, хто був не стільки за Дональда, скільки був проти Гілларі. Америка – біла сільська одноповерхова - розлючена ігноруванням своїх потреб. Її не цікавлять потреби далеких союзів, війн за демократію поза територією США, ціни на нафту, відсутність умов для гідного життя емігрантів, ісламський радикалізм, якщо її цінності потоптані.

Трамп із командою зіграли на бажаннях маленьких власників, представивши просту й зрозумілу програму: влада акцентує увагу на добробуті корінних громадян США, не годує мігрантів, не дозволяє радикалам встановлювати свої правила гри, дає більше свободи місцевому бізнесу, припиняє витратну реформу охорони здоров’я, не вкладає надфінансів у війни та військове оснащення. Наслідки для України Як і Гілларі Клінтон, ми зробили стратегічну помилку. Ми зосередилися на перемозі Клінтон, на тому, що її підтримує столиця. Бо в нас працює схожа схема – перемагає на виборах той, під ким опиняється Київ. Тому ми у підвішеному стані, між двома кардинально різними підходами до державоутворення. Ми не побачили альтернативу – необхідність створювати відносини не із Заходом чи Сходом, а з кожною країною окремо.

У часи, коли надто швидко змінюється світ, не можна втрачати власну ідентичність, нехтувати держінтересами заради власних обмежених амбіцій. Нових правил політичного світу ще не створено, а старі, за якими жили останнє сторіччя, вже не актуальні. Країни зміцнюються, зосереджують зусилля на створення внутрішньої підтримки влади за допомогою автократичних лідерів, або занурюються у хаос й слабкішають.

Маємо три серйозних приклади змін: Брексіт, референдум у Нідерландах та вибори у США. Цю тенденцію фокусування на потребах власних громадян підхоплюють й інші країни. Згадайте ті ж Турцію, Молдову чи Болгарію. А що робить Україна? Кидає максимум зусиль на отримання допомоги зовні, не беручи до уваги власні цінності та бажання. Що маємо? Квітучу корупцію. Знахабнілих депутатів. Активне руйнування залишків національної гідності. Ми не встигаємо реагувати на світові тенденції. Опиняємося на узбіччі через те, що верхівка не чує потреб власного народу.

Трамп користується знайомою нам технологією – «від хати до хати». Увесь час виборчої кампанії він говорив з представниками електорату на фермах, у маленьких магазинчиках, на вулицях. Я особисто відчув ефективність цього методу, коли приймав участь на місцевих виборах у Києві. Тільки той, хто міряє «землю», спілкується з народом, може зрозуміти реальні потреби людей, масштаб втоми громадян від дії влади.

Й що тепер? Не треба вигадувати нічого нового – наші західні партнери (Нідерланди, США, Великобританія) вже показали, в якому напрямку розвиватись. Ми маємо встигати за світом, змінити на місцях тих, хто не розуміє глобальних змін, хто чинить опір розвитку локальній економіці, добробуту громадян своєї країни, заради ефемерних союзів, де не має ніякого «вихлопу», окрім престижу. Хтозна, яким боком повернуться події для України. Але ми маємо бути готові до будь-чого. Для цього нам потрібна консолідація, довіра один одному, сильна внутрішня ідея.

Подальший розвиток людства змете неактуальних консерваторів, поставить у керма людей з нової формації, що мислять на якісно іншому рівні. Якщо ми зуміємо зібратися, ми створимо гарний фундамент, на якому розквітне Україна. Наші діти будуть двигунами тих змін.

Існує й інший варіант. Ми залишаємо все як є – депутати реалізовують власні амбіції без уваги до інтересів держави, підтримується на всіх рівнях та сферах корупція, остаточно зникає середній клас. Наші діти скочуються у без прірву злиднів, розчиняються у інших національностях.

Я не вітаю Дональда Трампа з перемогою. В нас починається просто новий етап. Але ми встигаємо на останній потяг, якщо почнемо шукати сенси у собі.