За слова треба відповідати

Суд проти популізму

Судовий рецепт проти популізму

Ніщо так не бадьорить зранку, як новина про те, як хоч хтось нагадав нашим політикам, що за будь-які слова рано чи пізно треба відповідати. Чи здогадувався Андрій Парубій, який не так давно оголосив із трибуни про створення депутатського об’єднання «Антипопулісти», що основна теза антипопулізму «не базікай» так скоро вдарить по ньому самому?

 Хоча Платон і вважав, що лисий не інвалід, але, зважаючи на нашу політичну еліту, я доходжу до думки, що напівлисий – не завжди розумний. Я жодним чином не хочу образити великого команданте Майдану, адже в нього хворе серце, яке, правда, боліло останнього разу 18 лютого 2014 року, і насправді не його вина, що він всього-навсього змушений озвучувати ті заяви, які від нього бажає чути плебс. А українці (патриції та плебеї) не бажають чути про те, що війна на Сході триває, що корупція та кумівство набули ще більш потворних і гротескних форм, ніж за часів Януковича і таке інше. Вони бажають чути лише про «перемоги». А якщо замість перемоги українські політики заводять у халепу, то винні у цьому хто завгодно, але не Парубій & Co.

 Да здравствует наш суд, самый гуманный суд в мире!

От і прийшлось Андрію Парубію озвучити ту тезу, яку від нього чекали: «У всьому винний Медведчук – Медведчук фінансує екстремістів». Але є одне але… Ми живемо у правовій державі. А, відповідно, будь-яке звинувачення має ґрунтуватись на доказах. Хтось мав розповісти Парубію про презумпцію невинності, яку закріплює наша Конституція. А також про те, що коли ти звинувачуєш людину у кримінальних злочинах, потрібно мати на руках залізобетонні докази. Хтось мав підказати, але ніхто не підказав. Ми можемо як завгодно відноситись до Медведчука, ми можемо його ненавидіти через те, що він кум Президента країни, яка здійснює агресію проти України. Та не можна моральну оцінку або персональне ставлення на рівні «подобається-не подобається» оформлювати у звинувачення, тим більш у кримінальних злочинах.

В часи моєї буремної юності існував принцип, що за слова треба відповідати. Я розумію, що в нас з Парубієм були різні життєві університети. Як не як, він – син члена КПРС, який прилаштував його на історичний факультет, готуючи для сина партійну кар’єру, а я – син моряка, який дав мені з ноги під ледащу дупу у ніжному 18-річному віці зі словами: «А дальше сам». І, тим не менш, настав час, коли за слова прийшлось відповідати і не просто на вулиці, а в українському суді, який, як ми знаємо, після судової реформи став найбільш чесним та гуманним.

І, як це не дивно, Андрій Парубій не зумів надати доказів, ані про те, що «… Медведчук є тим злочинцем, який протягом останніх років максимально залучався до того, щоб ця ситуація була створена», ані  про фінансування екстремістів. І суддя, маючи мабуть гарне почуття гумору, не просто визнав свідчення Андрія Парубія недостовірними, а постановив провести брифінг в приміщенні УКРІНФОРМ, під час якого повідомити про ухвалення такого судового рішення та спростувати недостовірну інформацію.

Бути чи не бути часу вибачень?

Не знаю, чи слід чекати нам усім цієї карколомної прес-конференції, але цікава реакція Андрія Володимировича, який заявив, що всі докази про злочини Медведчука він тиждень тому подав Генеральній прокуратурі України. Більше того він говорить, що отримав цю інформацію від людей, які захопили Луганське управління СБУ навесні 2014 року.

От я зараз правильно все зрозумів? Голова РНБО Андрій Парубій приїздить в Луганськ і замість того, щоб приймати рішення та давати накази щодо врегулювання ситуації в Луганську, затримання правопорушників і таке інше, веде милу бесіду зі злочинцями, які, граючись гранатами, доповідають: «Андрєй, скажу чєстно, дєньгі нам дал Мєдвєдчук!»…Ну, добре, хай так. Але чому ж пан спікер тримав цю інформацію так довго при собі і тільки зараз подав її до ГПУ?! Наскільки я пам’ятаю з загальної частини кримінального права, приховування інформації про злочин кваліфікується як причетність до злочину. Хоча навряд Андрій Парубій знайомий із Кримінальним правом… та й Генеральний прокурор України Юрій Луценко, думаю, також.

Сподіваюсь, адвокати Андрія Володимировича все ж здогадуються про це.

«Один суцільний дзен»

От і маємо парадоксальну ситуацію. Голова РНБО Андрій Парубій два роки приховував інформацію про злочин, програв суд, не змігши довести, що це злочин. А тепер звернувся до установи, яку очолює Генпрокурор, який теж не має юридичної освіти, з заявою про злочин. Хоча суд вже постановив, що інформація, якою володіє Андрій Парубій, не свідчить ні про що, окрім того, що Парубій в Луганську спілкувався з бандитами. Фантасмагорія якась.

Я вже не говорю про те, що представники  СБУ (заступник керівника СБУ Михайло Глуговський) прямим текстом заявляє, що претензій до Медведчука немає. Тобто, або фактів дійсно немає, або в нас непрофесійні СБУ, ГПУ, МВС тощо. Але, якщо в нас не професійні органи слідства, то чому ці люди досі на посадах?

Як каже один мій друг: «Один суцільний дзен».

На завершення

Я далекий від думки, що Медведчук – невинне дитя, яке за все своє життя був янголом і грав на арфі, але поки в мене немає доказів протилежного, я не звик звинувачувати людину хоча б у чомусь. Але наразі Андрію Парубію чітко показали, що «європейські цінності» - це не голі звинувачення та погрози, а процедура і закон. І в Європі, куди ми так прямуємо, цивілізовані політики з’ясовують стосунки у судах.

P.S. До речі, ще раз подивився Кримінальний кодекс і уточнив: якщо Парубій не просто озвучить звинувачення, а надасть ГПУ якісь матеріали, а слідчі з’ясують, що вони не відповідають дійсності, то це буде вже інша розмова. Справа в тому, що згідно законодавства України завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину – це кримінальній злочин, за вчинення якого Кримінальний кодекс передбачає покарання від 2 до 5 років тюремного ув’язнення або обмеження волі (тримання особи в кримінально виправному центрі із обов’язковим залученням до праці). Частина 2 ст. 383 КК передбачає таке покарання за наклеп, якщо особа безпідставно звинуватила іншу особу в скоєнні тяжкого чи особливо тяжкого злочину або підробила докази обвинувачення, або керувалася корисливими мотивами.