Від УНР до незалежної України: класове протиставлення як підрив державності

7 листопада 1917 року було проголошено УНР. Ця держава проіснувала недовго. Однією з причин поразки було невирішене земельне питання. Сьогодні наступаємо на ті ж граблі.

7 листопада 1917 року Третім Універсалом Центральної Ради було проголошено Українську Народну Республіку. Ця держава проіснувала недовго. І однією з головних причин її поразки була відсутність зваженої політики щодо економічних класів і користування землею. Сьогодні, майже через сотню років, маємо небезпечні паралелі з тим часом.

Центральна Рада, керована соціалістами, не визнавала права власності на землю, чим відштовхнула великі верстви народу – і багатих, і бідних. Та й більшість новостворених українських політичних партій того часу не змогли запропонувати земельної реформи, яка б задовольняла всіх. Натомість вдавалися до популізму, обіцяючи відібрати у великих землевласників землю і роздати бідним. Хоча великі землевласники забезпечували експорт продукції і були потрібні державі.

Гетьман Скоропадський, котрий очолив молоду державу після розгону ЦР, навпаки, опирався на найзаможніший клас, ігноруючи селян і бідняків. Тому, врешті-решт, і він втратив владу.

Цивілізовану аграрну реформу запропонувала лише Українська демократична хліборобська партія та її ідеолог В'ячеслав Липинський. Пропонувалося встановити максимальне обмеження на землю, яка могла перебувати у власності одного господаря. Решту землі держава мала викупити і розподілити між малоземельними селянами. Однак ця політична сила не була при владі, і реформа не була втілена.

Як бачимо, невирішене земельне питання і класове протиставлення, яким «гралися» керівники тогочасної України, спричинило вибух, який поховав і державу. На примітивній пропаганді «Землю - селянам», підкріпленій зброєю, перемогу здобула зовнішня сила – більшовики.

Чи зробили сучасні політики висновки з історії визвольних змагань? Як бачимо, ні. Окремі політики і зараз свідомо намагаються поділити українців, у тому числі у питанні землі. Тривають спроби впровадити поспішну земельну реформу. Іде популістське цькування бізнесу. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман ділить підприємців на великих, яких треба знищити, і малих, котрим треба допомогти. Будучи його номінальним опонентом, Юлія Тимошенко вдається до тих самих більшовицьких прийомів, тавруючи великий бізнес.

Нічого не нагадує? Більшовицька пропаганда обіцяла «землю селянам» і «свободу поневоленим», а на ділі комуністи всіляко обмежували свободу селянина. Жорстка колективізація і конфіскація засобів до існування – від врожаю до техніки – врешті призвела до Голодомору.

Голод є нагадуванням про те, що буває, коли різні суспільні верстви зіштовхують лобами, борючись за владу. Розділити народ і розхитати країну – так можуть діяти лише ті, хто не розуміє історичного моменту, як не розуміли його керівники УНР століття тому. Хоча, гадаю, у професора-історика Михайла Грушевського і письменника Володимира Винниченка були щирі наміри, бракувало лише досвіду і розуміння економічної стратегії.

Сучасний же політичний клас значно більш цинічний. Лицемірство нинішніх політиків полягає в тому, що вони намагаються ділити і протиставляти, тримаючи вдома мільйони готівки. Економікою керують ті, хто сам не довіряє банківській системі, над зміцненням якої повинен працювати. Бізнес закликають душити діячі, готові тікати з України в будь-яку мить, навантаживши кузов пачками грошей і золотими прикрасами.

Український народ повинен дати оцінку спробам розхитувати суспільство. Насправді у кожного сегменту підприємництва є свої функції: великий бізнес гарантує основні прибутки держави від експорту, середній і малий – дають робочі місця. Протиставлення одних іншим неприпустиме, особливо в нинішніх кризових умовах. Якщо не припинити війну популізму, держава може впасти, і перемогу отримає зовнішня сила. А вона, як і століття тому – та сама і не гребує методами війни.