Цікавою подією аналітичної спільноти стало щорічне послання Президента України. У ньому міститься багато чого цікавого.

Але я зосереджу свою увагу на стратегічних комунікаціях, оскільки саме зараз від вирішення напрямів впровадження даної системи залежатиме подальший успіх нашої держави.

З 438 сторінок текста (без урахування додатків), стратегічним комунікаціям було присвячено аж 4 сторінки - пункт 9.3.

Найбільшу увагу з мого боку притягнули питання формування наративу.

Дуже дивним виглядає зазначення в тексті аналітичного документу на певні суб'єктивні трактування тих чи інших парадигмально визначених наукових термінів з подальшою подачею їх в дужках.

Наприклад, наратив визначено як - чітко визначену ідею.

Звичайно виникає питання: якими джерелами послуговувалися співробітники НІСД / укладачі даної доповіді? Адже здійснений мною комплекс досліджень не виявив номінаційних співпадінь із даним трактуванням. Поза це, незважаючи на розмаїття наукових підходів, наратив визначається як виклад взаємопов'язаних подій, що подаються через певну послідовність словесних описів або образів, лінійний спосіб передавання фактів, які характеризуються модальністю, хронотопом і темпоральністю.

Але далі, ще цікавіше: виявляється, що «наратив пояснює цінності західної демократії та сенс її існування».

І це ми читаємо в Посланні Президента України...

Такий вульгарний підхід фактично вихолощує зміст концепції національної ідентичності, перетворюючи її на служницю чужих методологій та концепцій, при чому неважливо якого штибу чи то промосковські чи то прозахідні.

Адже будь-яка держава має передусім боронити НАЦІОНАЛЬНІ інтереси, а не у власних стратегіях виписувати і аргументувати сенс чужих цінностей та видів правових режимів. Звичайно, що деякі цінності української нації і західного світу можуть співпадати, водночас проголошувати необхідність їхнього пояснення та аргументувати сенс існування західної демократії є шляхом до нівелювання власної ідентичності, яка має самобутній характер.

Далеко не впевнений, що Д.Трамп або Х.Клінтон при звернення до Конгресу зауважують на необхідності вивчення цінностей українства...

Тематика наративу у тексті доповіді порушується і в наступній його частині, де зазначається, що першочерговим завданням запровадження стратегічних комунікацій в Україні є

«вироблення відповідного наративу, а також формування меню інтерпретацій для різних цільових аудиторій відповідно до їхніх потреб у інформації».

Виникає ряд запитань:

• про вироблення якого саме «відповідного наративу» йдеться? Відповідного чому, кому, яким критеріям, яким нормам, світоглядним настановам тощо?

• невже укладачі такого рівня аналітичного документа плутають поняття смислів і наративів, змішують поняття концептів, текстів і дискурсів?

• хто вироблятиме цей наратив: будуть якісь фабрики, чи то взагалі будемо можливо, як завжди, купувати все за кордоном, у тому числі і наративи?

• хто, за якою методикою визначатиме та оцінюватиме рівень висвітленості подій в Україні іноземними ЗМІ та відповідності наративу не лише українським національним інтересам, а й цільовим закордонним аудиторіям?

• хто розроблятиме методику висвітлення резонансних подій всередині України?

• хто визначатиме умисні спотворення перекладу;

• хто займатиметься ідентифікацією мовленнєвих та стилістичних маніпуляцій?

Переконаний, таке першочергове завдання виглядає цілком безглуздим в даній інтерпретації стосовно контексту розбудови національної системи стратегічних комунікацій.

Так само викликає подив і використання терміну «меню інтерпретацій». Адже фактично йдеться про офіційно закріплену маніпуляцію масовою свідомістю. Я вже неодноразово звертав увагу на чистоту української мови і відсутність необхідності запозичень з іноземних мов. Тому за даного випадку доцільно говорити про комбінації, варіації тощо, але аж ніяк не про «меню».

На жаль подальша інтерпретація стратегічних комунікацій в збитковому лоні виключно комунікативного дискурсу, нівелює навіть сам факт аналізу системних явищ. 

Виникає запитання: який зміст і яка була мета звернення до теми наративів, якщо у текст аналітичної доповіді навмисно вводиться помилкове суб'єктивне тлумачення парадигмально визначеного терміну «наратив».

Переконаний, що текст доповіді має обговорюватись у широких колах громадськості, аналітичних спільнотах. Адже одна річ - доповідь Центру Разумкова як недержавної організації, і зовсім інша річ - аналітична доповідь державної установи, в якій резюмується та обробляється і відповідно має бути подана відповідним чином спеціальна аналітична інформація.

На 4 сторінках текста можна зустріти абсолютно різну, почасти не узгоджену між собою термінологію:

• Комунікативна діяльність • Комунікативна перевага • арсенал стратегічних комунікацій,

• спроможність у сфері стратегічних комунікацій • наратив як чітко визначена ідея,

• інформаційні виклики • інформаційна окупація

• проактивна та реактивна комунікативна компанія

• західна демократія - євроатлантична цивілізація;

У цілому, проведений мною аналіз визначеної на початку статті частини даної доповіді уможливлює висновувати, що за своїм стилем, методологічним інструментарієм та взагалі хвацьким підходом вона в цій частині є далекою від того, щоб так галасно називатися «аналітична», оскільки неохайність у використанні термінології, кульгавість логіки будови тексту і лінгвістичних конструкцій не створюють цілісного враження про те, що даний документ є завершеною концептуально узгодженою працею, яка відповідає національним інтересам України.