Замітки про бойову і викривальну публіцистику Сергій Лещенка
Ви ж погляньте, немовби скажені пси окружили журналіста Сергія Лещенка всякого роду політики, бізнесмени від влади, міністри, які вирішили, що коли не вони будуть на цих постах, то держава завалиться, геть розсиплеться. Хоча все насправді в цій історії має протилежно інакше значення. Що швидше ми позгонимо це вороння з вертикалі влади, проведемо дострокові вибори, тим швидше вдасться навести певний порядок, позбутися нарешті корупції, або ж суттєво приглушити її.
Для 99,9 відсотків небожителів урядового кварталу Сергій Лещенко це потенційний ворог №1. Позаяк він безкомпромісний і завжди говоритиме правду про ті порушення, які документально підтверджені знаходяться у нього в руках. Цього бояться Порошенко, Гройсман, Парубій, Луценко, різні авакови, кубіви, керівники СБУ, новостворених антикорупційних органів, не кажучи вже про служок судів та прокурорів. Цього, напевне, не визнає ніхто, а ось для мене це доконаний факт: у країні дрімучого казнокрадства, повальної корупції перші здвиги до поліпшення ситуації почалися не з часу заснування і виходу на ловлі клептоманів від влади НАБУ та спецпрокуратури Назара Холодницького, а тому, що в наступ, кілька років тому, пішов один молодий чоловік, високий як щогла Сергій Лещенко. Він не просто далеко бачить, а ще й глибоко риє…
У чому він не такий, як усі? А в тому, що він журналіст нового покоління. Сучасний. Його головним плюсом було і є те, що він досконало володіє англійською, фактично мовою міжнародного спілкування. Сергій світову пресу читає в оригіналі, як ви мій блог. Він навчився досвіду розслідування справ у кращих світових майстрів – знову ж таки в оригіналі. Оскільки нинішні крадії не всі такі, як суддя Чаус, котрий свої хабарі по-дідівськи переховував у скляних банках, закопаних на городі. Сучасні супер казнокради, всякої масті розтягаї поцуплене відкладають в офшорах, в заморських банках. Ніяке СБУ, ніякий Холодницький з Ситником туди ніколи не доберуться, а ось Сергій Лещенко – залюбки. На рахунок – «два»-«три».
Він чудово знає сучасне ділове зарубіжжя, таке незбагненне для багатьох нас, як свою квартиру: де входи, де виходи. Особливо ж, сходи в урядових структурах, у судах, інших правоохоронних органах. Він, казати б, людина міжнародних масштабів. і тому нашим казнокрадам сховатися від таких з калимом там просто не можливо. Бо ж вони «за бугром» вельми послушні, зовсім не відважуються на порушення законодавства, аби не попастися на очі, кому б не хотілося. Тому все слухняно реєструють, А система публічності, зокрема, й щодо маєтності, там побудована так, що журналісту злодія знайти доволі легко. Таким, як Сергій, комунікабельним та цілеспрямованим – за милу душу.
Там ним була і знайдена виведена протиправно з україни не одна купа мільйонів доларів США всякими народними депутатами, нині діючими міністрами, керівниками різних служб, котрі свою роботу вимірюють не тим, що зроблено ними для України, а на скільки збагатилися власні зарубіжні рахунки, якою новою маєтністю вдалося обзавестися за час, проведений на бантині влади.
Хто відкрив Україні вишки Бойка? Лещенко. Хіба спецоргани хоч пів словом обмовились про звинувачення ряду держав щодо корупційних діянь голови парламентського комітету, такого діяча, . А викривальні статті проти , , так званого, кишенькового департаменту генпрокуратури і інших різних стовпів попередньої і нинішньої влад. Публікації про , Тепер, либонь, вже дійшло до в співдружності з фігурантом амбарної книги хабарів ПР американцем Манафортом. Викривальна стаття про . А хто показав Україні те, як під час війни міністр внутрішніх справ виїздить до Італії покерувати власним бізнесом там. Сергій так і поставив у заголовку запитання для всіх нас: Аваков хто – Де відповідь, панове?
Якби не Лещенко всі б ці діячі й по нині спокійно стригли б свої купони, збіднюючи нас усіх.
Я не буду приводити тут всі майстерно здерті Сергієм маски з урядовців, політиків, які давно вже мають сидіти в каталажках, давати пояснення звідкіля взялися у них такі колосальні статки, а вони, бачити, організовують нині травлю і публічне переслідування Лещенка. Буцімто не так живе, не з тими, з ким їм би хотілося зустрічається. Бо в чому можна його ще звинуватити, адже жодного посколу в своїх публікаціях немає? Фігурантами статей є лише найвищі чини держави, які крадуть, як кажуть, по-чорному. Усі факти, аргументи детально перевірені, доволі часто витягнуті на світло з-під сукна кабінетів найвищих посадовців, правоохоронців, оскільки приховувалися від суспільства. Вчинити так філігранно може лише фахівець найвищого ґатунку. Людина, яка знає що робить.
Не даремне з сучасних українських журналістів ніхто не друкується в зарубіжних ЗМІ, а ось Лещенку свої сторінки представляють багато видань світу. Сергій по-праву журналіст №1 в Україні. І кажу це з погордою.
Звичайно ж, цим діячам, про яких напряму чи опосередковано йдеться у публікаціях буде спокійніше, коли не сказати, що вже зовсім комфортно, якщо журналіст зачохлить своє перо, сам собі затулить рота. Вони доборе знають характер непокірного Лещенка: він не заспокоїться, писатиме статті на порушені раніше теми, віднаходитиме нові й нові докази протиправності, поки злісні порушники українського законодавства не зійдуть з політичної орбіти, поки не стануть фігурантами прискіпливих досліджень НАБУ і спецпрокуратури.
Я дуже добре розумію Сергія Лещенка, позаяк сам був у тій ситуації, в якій він перебуває нині. Тоді очолювана мною «Правда України» відверто почала писати про Л. Кучму і його режим. Одного надвечірку до мого кабінету на четвертому поверсі видавництва «Преса України» зайшов мордатий чоловік і попросив спуститися вниз, там в авто очікує один чоловік. «Хто?» - запитав я. Відповідь була: «Ігор Михайлович Бакай…»
Бакай сказав: послав його особисто Кучма. На наш рахунок годину тому перекачано 189 тисяч гривень (курс долара тоді був !: 1,89). Себто, сто тисяч доларів. Ця сума, підкреслив, поступатиме щоквартально. Мені особисто він щомісячно вручатиме три тисячі доларів США. Сподіваюсь, ви розумієте за що…
Я не спав усю ніч: що робити, як учинити? Це був капкан. Гроші вранці ми повернули на рахунок, з якого вони надійшли, а видали в наступному номері статтю під заголовком «Затрещина общественому вкусу», яку я написав про клан Кучми. Замість трьох тисяч доларів я незабаром отримав… арешт і сім місяців та 24 доби протиправного утримання в СІЗО, звідки мене звільнили троє депутатів ПАРЕ на чолі з пані Хане Северинсен. Тому я розумію Сергія Лещенка, як ніхто в Україні. Він щодоби ходить по пекельному лезу бритви. Але все-таки він веде партію проти них, і він обов’язково переможе. Інакше просто неможливо.
Мене, приміром, не цікавить те, що пан Лещенко десь там зустрічається з російським бізнесменом Григоришиним, за які він кошти придбав собі квартиру, підтримує чи протестує проти гей параду. Все це не варте навіть і розмови. Мені понад усе важливо, щоб Сергій і далі залишався таким же сміливим, неперевершеним у досліджені тем корупції і висвітлюванні ролі й участі в ній найвищих посадових осіб. Це сьогодні як повітря потрібне Україні. Більше навіть за безвізовий режим, за надання Гройсману на дерибан траншу МВФ. Бо поки ми зберемося кудись там їхати, не буде за що мандрувати: наші доморощені миші все згризуть. Корупція проковтне, задушить державу.
Знаєте, діяльність одного журналіста С. Лещенка, я переконаний в цьому, в сто разів важливіша за ялову діяльність усього Кабміну Гройсмана з прокуратурою Луценка разом узятих. Ось чому така злоба з боку тих, хто потрапив під перо Сергія. Однак, найбільше мене ображає, озлоблює, навіть принижує те, що робиться в соціальних мережах з цього приводу Люди, які не можуть сусідові зробити зауваження за те, що він, приміром, наїхав своїм авто на їхню випрану сорочку і повішану на вітер у дворі, починають вчити журналіста-розслідувача, який кожною публікацією сто разів на добу ризикує власним життям. Ти, мовляв, маєш писати не тільки про тих, про кого розвінчуєш, а й про інших – таких, таких, таких. Ти маєш скласти повноваження народного депутата, позаяк гостро критикуєш діячів пропрезидентської фракції.
Повний абсурд. У Сергія нині стільки ворогів, що йому треба впевнено крокувати тільки до перемоги. І статус нардепа з недоторканність йому потрібне більше, ніж будь-кому.
Просто більша частина громадян наших так і не вийшли з шкаралупи дрімучого совка. Їм краще жити в атмосфері того, аби і далі нічого не знати про те, що та як діється на владній горі, за зачиненими дверима начальства. Їм солодка системи свободи слова, яка існує в задраяних підводних човнах: ти маєш право лише чітко виконувати команди з капітанського містка. Для таких, підкажу, в Верховній Раді теж є журналісти за інтересами. Як, до прикладу, пан Усов, який з усіх сил прославляє мудрість пана Порошенка, тільки щось я ні в чому не вбачаю мудрості, пан Арьєв, який дуже радий з роботи всіх гілок влади. Та й ряд інших. Пан Денисенко, який не нахвалиться діяльність ганебного «Народного фронту» і мудрістю Авакова, Турчинова та, звичайно ж, пана Княжицького, його роботодавця. Подібних же беззубих і нікудишніх журналістів, не до шмиги політиків у Раді ще можна знайти. А ось Сергій Лещенко один такий сміливий і толковий на всю Україну, тому бережімо його.
***
Тут мені один читач почав плюватися на Лещенка, з приводу статті моєї. «А за що ви на нього так обізлилися?», - запитую. «За те, що з рускім Григорошином зустрічається…» Десь подібне явно вичитав…
Їй-право, смішно. А коли пан Григорошин надійний інформатор Лещенка? Як конкурент наших крадіїв. Якщо це дає змогу викривати українських корупціонерів – чому б не випити з ним кави?
Взагалі ж бо, журналіст, заради визначення точки зору протилежної сторони, іноді проситься на зустріч з убивцею і маньяком у тюрмі. Що не пускати чи ігнорувати таку людину? Це ж професія така – все знати і про всіх….
Думаю, що панові Лещенку треба послати всіх подалі, ні перед ким не виправдовуватись, й займатися своєю важливою справою. Вона конче потрібна суспільству. А оскільки ж ситі пани так верещать, як застряґле в плоті порося, – значить страшенно бояться його публікацій. І він знаходиться на правильному шляху.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.