Білий кінь української публіцистики

Мою книгу "Свічка на вітрі" визнано кращим публіцистичним твором 2016 року, вона удостоєна Диплома і медалі Міжнародної літературної премії в царині літератури і публіцистики імені Уласа Самчука

Початок нинішнього тижня виявився для мене надзвичайно хвилюючим. У понеділок, 20-го лютого ц.р., стало відомо, що мені присуджено Диплом і медаль Уласа Самчука за перемогу в Міжнародній літературній премії в галузі літератури та публіцистики імені Уласа Самчука. Цю відзнаку заснували Національна спілка письменників України (НСПУ) та Тернопільська організація НСПУ. Вручення традиційно відбувається в селі Тилявці, або у райцентрі Шуйськ на Тернопіллі.

Сто чотири роки тому, у восьмилітньому віці Улас Самчук прибув сюди, у тихе, непримітне село Тилявку, ща 15 кілометрів від Шумська. Тут батьки пригляділи і купили поле, аби хазяювати на ньому. Скраєчку поставили хатинку. Була вона крайньою у селі. Такою залишилася й по нині. Тільки від часу вросла в землю замало не по самі вікна. Її причепурили, бо ж народу тепер їздить сюди багато, вималювавши в світло синю фарбу її стіни. Так і стоїть вона край села, першою зустрічаючи і останньою проводжаючи мандрівників.

Ось він колишній лан Самчуків у снігу аж до виднокраю, цікаво, чий він тепер, кому належить?

Оглядаюся, наче хочу побачити білого вершника на гарячому коні, що виїхав звідси, від синьої хати. А може він подався на коні вороному? Бо ж в Уласа Олексійовича є твір із назвою «На білому коні», виданий 1956 року, і «На коні вороному» (1979 р.).

Як прожив письменник, покинувши 1925-го цю хатину, Улас Самчук розповів у свої книзі «П’ять по дванадцятій». Ось яка вийшла чудернацька схема:

«ОСЬ МОЯ ВЛАСНА ІСТОРІЯ:
1905 – 1917 – імперія Романових;
1918 – 1920 – Українська Народна Республіка;
1920 – 1927 – Жеч-Посполіта;

1927- 1929 – Ваймарська Німеччина;

1929 – 1940 – Чехословаччина;
1941 – 1944 – німецька окупація в Україні;
1944 – до цього дня (28.07.1945) – Німеччина «п'ять по дванадцятій» (Так Гітлер визначив час, коли Європа впаде до його ніг, а натомість упала Німеччина).

Маю сорок років життя. Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни; 11 років війни і революції, 15 років вигнання, 14 – миру. Польська, німецька, мадярська в'язниці. Тричі нелегальний перехід кордонів. Свідок повстання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, 
Райхскомісаріяту України, Другого Райху, Третього Райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії людства. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори. Муссоліні, Гітлер, Сталін. Голод 1932 – 1933, концентраційні табори… І вічне вигнання.»

Улас Самчук - це знаменитий його роман «Марія», це трилогія «Волинь», за яку його представили до Нобелівської премії в царині літератури. Звісно ж, удостоєння зірвали комуністи, бо світ би широко дізнався про Голодомор... Одначе, історія зафіксувала цей факт - люди бачили в волинянові справжнього генія.

Як не гордитися тим, що мене нарекли продовжувачем бойової журналістики такого великого публіциста.

У Шумську, в районному будинку культури, де зібралося багато людей і коронували мої літературні успіхи, засвідчивши те, що моя публіцистична книга «Свічка на вітрі» є кращим прикладом "вогню в одежі слова" за 2016 рік.

Дякую всім, хто за це голосував.

Фото Віктора Смоляка.