Три незручні питання до Міноборони

. Незважаючи на заплановане закінчення терміну його дії в кінці 2014 року, збір продовжує вираховуватись до сьогодні.

Як відомо, базою для його нарахування стали не тільки заробітні плати, а будь-які інші доходи фізичних осіб, в тому числі нерезидентів, як-то доходи від оренди нерухомості, інвестицій чи операцій з цінними паперами. Минулого року році навіть валютні операції обкладалися військовим збором.

За даними Державної фіскальної служби України, протягом січня-червня поточного року  за рахунок військового збору в бюджет надійшло 5,2 млрд. гривень. Цей показник на 20% перевищує надходження аналогічного періоду минулого року.

Ніхто не сперечається, що українська армія потребує модернізації. Ледве не кожен українець за ці два роки довів, що готовий допомогти рідній армії. Зайве нагадувати відомий вислів, що народ який не годує власну армію, буде годувати чужу. Але в нашому випадку на думку спадає інша цитата.

“Туман війни — найкращий час для крадіжок”, - ці слова класика як ніякі інші підходять до наших реалій. На гребені новин про розкрадання військових бюджетів, у платників податків виникає резонне питання: куди використовуються кошти військового збору? Попри обіцянки вже колишнього прем'єр-міністра Арсенія Яценюка забезпечити  прозорість використання коштів військового збору та звітність «до копійки», чисельні зведення з фронту говорять про протилежне.

Не буду зупинятись на численних випадках розбазарювання військових грошей чи історіях солдат, коли замість тушкованого м'яса вони отримують м'ясні відходи, а кровоспинні джгути в аптечках роблять з таких же приблизно медичних відходів. Історії всім відомі. Мені, як платнику податків, досі незрозуміло три моменти, пов'язаних з військовим збором:

1. Неясно, військовий збір є цільовим податком, або ж податком загального характеру. Тут повна плутанина. Таке враження, що він спочатку йде в загальний бюджет, а далі вже уряд вирішує, на яку бюджетну програму спрямувати кошти. Тож виникають сумніви в цільовому використанні цих коштів, як, власне, планувалось. У відкритому доступі можна знайти коментар прес-служби Міноборони на запит однієї з газет щодо використання коштів податку: "Прямого зв'язку, виходячи з бюджетної класифікації, між військовим збором та витратами Міністерства оборони немає". За даними міністерства, кошти, за рахунок яких  збільшено фінансування військового відомства, виділялися з "резервних доходів Держбюджету". Про яке цільове використання йде мова?

2.Цей податок певною мірою несправедливий. Не секрет, що у нас значна частина зарплат знаходиться у тіні. Таким чином, сплачують його ті, у кого легальна зарплата, хто отримує в конвертах —  уникнув такої участі. Тобто власники “білих зарплат” до вже діючого податку на доходи, який становить з 1 січня 18%, додають ще 1,5%. Наприклад, при зарплаті 2 500 тисячі гривень  майже 50 гривень йде на військовий збір. Сума незначна, на потреби армії люди віддають із своїх зарплат добровільно значно більші суми. Обурює, власне, сам підхід.

3. Чому не запровадити прогресивну шкалу оподаткування для тих, хто заробляє більше і може платити цей податок? Навіть відповідний законопроект був “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо диференціації ставки воєнного збору». Документом передбачалось, що якщо сума доходу до 3000 грн, розмір податку становитиме 0,3%, від 3000 до 3500 грн - 0,5%, при доході від 3500 до 4500 доведеться заплатити податок в 1%. І так далі по мірі зростання зарплати. Сьогодні ж навіть мінімальна заробітна плата обкладається військовим збором.

Звісно, наш уряд не винахідник подібного збору. Таке практикували, зокрема, європейські міста-держави у Середньовіччя. В часи Другої Світової війни військовий податок існував  в СРСР. Він був уведений 1 січня 1942 року Указом Президії Верховної Ради СРСР замість надбавок до прибуткового та сільськогосподарського податків. Думаю, сучасна Україна не воліла би скотитись в темне Середньовіччя чи вернутись в часи “совка”. І тут не питання в самому військовому зборі, а в його принципах і підходах.