Андрій Білецький: “Боротьба з істуканами”

Сучасна декомунізація – це виключно процес знищення, знищення сенсів і символів глибоко ворожих Україні. Ми знищуємо ці сенси і символи, проте, замість радянських пам’ятників залишаємо стовбичити пень

Відразу скажу, що я великий прихильник декомунізації. Декомунізація - це добре, декомунізація - це очищення, це зцілення народної душі. Водночас я не зовсім є прихильником форми й змісту того процесу, який триває зараз.

Сучасна декомунізація – це виключно процес знищення, знищення сенсів і символів глибоко ворожих Україні. Ми знищуємо ці сенси і символи, проте, замість радянських пам’ятників залишаємо стовбичити пеньки постаментів. Водночас ми не вкладаємо своїх сенсів і символів – ми залишаємо порожнечу. Умовно кажучи ми залишаємо такі ж пні і в душах людей.

Правильна декомунізація повинна нести позитивний зміст. Сучасні учасники цього процесу зіткнулись зі спротивом. Він має різне коріння: подекуди це звичайні дитячі спогади, а з ними просто ностальгія; подекуди це просто жаль за знищенням головного «заповнювача» сакральних місць; є і свідомий захист монументів «російського світу». Проводячи декомунізацію, ми не можемо залишати постаменти без символів, ми зобов’язані замінити його своїми символами – українськими, своєю ідеєю – українською, замінити комуністичного псевдогероя – на українського героя!

Правильна декомунізація повинна бути творчою. В Україні тисячі скульпторів і якщо кожен з них подарував би свою роботу – ми б замінили всі комуністичні пам’ятники Сходу. Замість Леніних, Постишевих, Касіорів – ми мусимо поставити Святослава Хороброго, Володимира Мономаха, Байду і Сірка, Хмельницького і Сагайдачного, героїв Холодного Яру. Це повинні бути постаті, які викликають позитив і повагу навіть у останнього «ватника». Вони будуть символізувати собою нашу історичну традицію і національну ідею – сильну, вільну і могутню країну!

І тільки тоді змусимо замовкнути ватні крики, що українці «лише мавпи, які вміють лише псувати і не вміють будувати». Тоді, під нашими українськими символами будуть проходити останні дзвоники, до них будуть приносити квіти і зустрічатись закохані – вони стануть частиною нової української пам’яті, вони оживлять українську минувшину. Тільки тоді в душах людей зі Сходу поселиться не порожнеча, а українські сенси.

P.S. АЗОВ вже зробив такий перший крок – до «позитивної» декомунізації. Так, ми знесли багато пам’ятників Леніну на Донеччині, але і подарували Маріуполю князя Святослава, який став українським символом міста.

 Андрій Білецький