Запитання до «пакету МВФ»

Мене, як голову Комітету Верховної Ради з питань фінансової політики та банківської діяльності непокоїть проблема непрозорості відносин української влади з Міжнародним валютним фондом.

Вважаю, що сьогодні український парламент має втрутитися в ситуацію та пояснити суспільству, якою є справжня ціна спасіння нашої економіки коштами МВФ.

По-перше, у пітьмі залишається питання змісту Меморандуму, який Уряд та НБУ готують з експертами Фонду в рамках чергової кредитної програми. Самі переговори щодо Меморандуму традиційно проходять за закритими дверима. А ось результати реалізації, навпаки, - відчуває на собі кожен громадянин. Яскравий приклад – комунальні тарифи, які, незважаючи на економічну кризу та війну, Уряд підняв до захмарного рівня, через що дві третини населення автоматично опинилися за межею бідності. Сьогодні акуратно але наполегливо урядовці починають говорити про необхідність продовження пенсійної реформи. Конкретики поки що уникають, але здається, що українським пенсіонерам готують черговий «привіт» у вигляді підвищення пенсійного віку. А як ще зупинити зростання дефіциту Пенсійного фонду, коли економіка не працює на повну потужність? Тобто без суттєвого прискорення економічного зростання ми кожні 3-4 роки будемо вимушені скорочувати і без того мізерні пенсійні виплати. Така перспектива для нас є абсолютно неприйнятною. Тому потрібні й інші системні дії окрім скорочення державних видатків.

По-друге, Україні слід серйозно переосмислити роль, яку має виконувати співробітництво з МВФ у процесі відродження національної економіки. За уставом, Міжнародний валютний фонд має надавати країнам кредитну підтримку з метою макроекономічної стабілізації. Тобто, йдеться про подолання критичного розміру дефіциту державного бюджету та дефіциту платіжного балансу за поточними операціями. Отже, Фонд не займається реформами, а лише рекомендує урядам вжити заходів, які спрямовані на подолання зазначених дефіцитів.

Тому вся відповідальність лежить на нашій владі. І от серед законопроектів, які нібито рекомендує ухвалити МВФ є такі, як наприклад, № 4536. Йдеться про суттєве скорочення переліку об’єктів держаної власності, що не підлягають приватизації. Ухвалення документу фактично відкриє для олігархів тіньову приватизацію землі сільськогосподарського призначення. Також цим законопроектом створюються умови для великої хвилі приватизації у АПК: зокрема, приватизації підлягатимуть такі галузеутворюючі суб’єкти як «Укрспирт» та «Артемсіль», які є рентабельними. Ми за приватизацію безнадійно-збиткових об’єктів. Колись за часів роботи в Уряді я сам наполягав на цьому. Такі об’єкти роками витягують гроші з держбюджету. Але не зрозуміло, чому держава не може ефективно управляти об’єктами, які постійно приносять прибуток до державного бюджету?

Інший приклад – законопроект №4493 про ринок електроенергії. На перший погляд, він виглядає прогресивним. Але фактично може зберегти комунально-енергетичне рабство, безправність споживача і його підпорядкованість галузевим монополістам. Маленький приклад, на який вказує науково-експертне управління парламенту. Енергопостачальні компанії звикли зазначати у платіжних рахунках якісь власні розрахункові показники. Часто це призводить до накопичення неіснуючого боргу. Аби доводити його відсутність люди мають витрачати купу часу щоб їздити та вистоювати у чергах для звірки показників. Якщо врахувати значні відстані багатьох населених пунктів від районних центрів, для значної кількості людей – це дуже складне завдання. Розмиті формулювання законопроекту дають змогу і надалі практикувати подібні знущання над людьми. Парламентські експерти пропонують вписати до проекту однозначну вимогу, за якою оплата споживачем за спожиту електричну енергію здійснюється виключно на підставі власноруч зазначених ним у платіжному документі показників лічильника. Ще один приклад – нечіткі формулювання щодо тарифоутворення приєднання до електричних мереж. Це один із показників рейтингу Світового банку щодо легкості ведення бізнесу. Так от за цим показником Україна давно перебуває серед світових аутсайдерів. За даними Doing Business-2016, за умовами підключення до електрики Україна перебуває на 137 позиції. І таких прикладів у документі ще достатньо.

Отже, те, що пропонують під виглядом вимог Міжнародного валютного фонду, не завжди якісне та корисне. Це не лише моя думка, а й багатьох експертів: влада звикла впроваджувати ті іноземні поради, що їй вигідні, а решту – старанно гальмувати. Причому, під виглядом вимог МВФ часто просуваються особисті інтереси. А дійсно потрібні країні закони подаються часто у дуже сирому вигляді. І в профільних комітетах треба витрачати тижні або навіть місяці, для доведення їх до розуму. Це яскраво підтверджує практика фінансового комітету, який я очолюю.

Тому більшість питань не до міжнародних фінансових організацій, а до діючої влади, яка заради отримання чергової дози з кредитної голки Фонду готова на будь-які, навіть антисоціальні кроки. Безперечно, зовсім без затягування пасків вийти із системної кризи не вийде. Але якщо робити лише це, то затягувати скоро буде нічого і нікому. Переважна більшість населення за минулі два роки опинилася далеко за межею бідності.

Зрозуміло, що частково урізати непотрібні державі функції треба. Там, де чиновники лише паразитують на бізнесі. Проте який би спротив не чинила система, скорочувати значно легше, ніж будувати життєздатні системні інститути, спрямовані на стимулювання економічного розвитку, мінімізацію корупції та підвищення ефективності державного управління. Ми розуміємо, що це складна та багатолітня робота. І ми готові підтримувати у цьому владу, навіть перебуваючи в опозиції.

Маємо нарешті зробити еволюційний вибір для країни: споживати та вічно брати в борг, чи зупинити перманентне падіння, вивести країну на шлях економічного розвитку, примножити національне багатство та нарешті підвищити рівень добробуту українців аби наблизитися до середнього рівня країн Євросоюзу. Справа за усіма нами…