Декілька слів про царизм Порошенка

Певна, що мої шанувальники погодяться: перший рік президентства Петра Олексійовича ми жили надією на зміни, на поліпшення в країні. Розуміли, що не одразу, але невдовзі…

Ми вірили, бо хіба може бути інакше, що керманич усієї країни, прийшовши на довірі людей, скрапленій смертями на Майдані, Хрещатику; каліцтвами від куль беркутівців, зможе обманути таку велику кількість людей. Зможе скористатися довірою доведених до відчаю українців, які поклали свої життя та здоров’я на алтар перемоги над людоненависником Януковичем. Два роки по тим сумнозвісним подіям, це не лише якась кругла дата. Це величезний проміжок часу, за який можна здійснити величезну кількість змін у державі, показати конкретні приклади дій та результати реформи. Нехай у чомусь – це первістки позитивних кроків, але їх одначе було би видно. Що ми маємо на сьогодні? Політичні самосуди, пересуди, відкати, підкати та міжусобиці. Люди зникли з політичних обріїв. Петро Олексійович так захопився політичними війнами, що зовсім забув, що й кому обіцяв. Жага до влади перетворилася у фобію. Жадібність до грошей – у манію. Нездоровий потяг все контролювати – до намагання узурпувати владу та бути в країні єдиним та незмінним Царем. На моє велике переконання, вже годі бути толерантними до подібних вчинків, до таких людей. Ця епоха царювання має закінчитися на Януковичі. Далі – всі спроби наслідувати Віктора Федоровича мають каратися пожиттєвим ув’язненням або, що краще, смертною карою. Не можна допустити того, що одна людина, прийшовши до влади на смертях декількох людей, буде творити беззаконня. Інакше – це ніколи не закінчиться. Це не таємниця: ми маємо розквіт корупції, судового безчинства, податкового та міліцейського свавілля, тотального заробітку на війні з Росією. Ніби й не було Майдану, ніби все це нам з вами примарилось, а потім зникло. Друзі мої, шанувальники, годі вже миритися з царизмом. Годі терпіти знущання й поневіряння. Потрібно діяти. Діяти радикально. Не місце Петру Порошенку на цій посаді. Та, аби не було взірця іншим, – нинішній Президент має відповісти за все, що він накоїв. І якщо потрібно – то своїм життям. Під час справжніх військових дій на Донбасі, коли гинуть по одному, по двоє-троє кожен день наші захисники, головнокомандувач країни заробляє на продукції в Росії, що напала на нас. Це зрада національних інтересів, це зрада власного народу. І покарання за зраду – лише смерть.