Як перетворити «політичну» економіку України на вільний ринок?

Eкономічна ситуація в сучасній Україні ставить на порядок денний питання ефективності економічних трансформацій. Спробуємо розібратися в причинах і окреслити напрями виходу зі складного становища

Початок 90х – від ручного управління до вільного ринкуКонкуренція – двигун сучасної економіки, її основна рушійна сила. Саме вона, як ніщо інше, стимулює підвищення якості й вирівнювання цін до рівня, який щонайкраще відповідає суспільному попиту.Початок 90х років минулого століття в економічному сенсі означав для України перехід від командно-адміністративної економіки з її ручним управлінням до економіки ринкової, заснованої на засадах вільної та рівноправної конкуренції. Одним з перших завдань тогочасної влади став пошук майбутніх учасників цієї конкурентної боротьби, позаяк вихідною умовою радянської моделі господарювання було існування єдиного суб’єкта економічної діяльності – держави. Світовий досвід цілком логічно підказував використання приватизації – інструменту зміни власника будь-якого об’єкта з неефективного на більш хазяйновитого. Використовуючи приватизацію «за призначенням», держава отримує два виграші: по-перше, економія бюджетних коштів (приватизоване підприємство перестає фінансуватися з держбюджету), і, по-друге, додаткове джерело бюджетних надходжень (власник, отримуючи прибутки, починає сплачувати державі податки). Однак саме тут вітчизняні еліти припустилися прикрої помилки, яка коштувала нам 23 років економічного хаосу. Замість пошуку оптимальних власників для проблемних підприємств, український політикум дуже швидко зрозумів, що приватизація насамперед – це швидкі гроші. Тому вивірена світовим досвідом приватизаційна логіка дуже швидко поступилася місцем банальному латанню дірок державного бюджету через продаж підприємств, а іноді й цілих галузей разом з ними… Згадані очевидні виграші для держави автоматично перетворилися на програші. Хоча на перший погляд, здавалося б, усе мало бути гаразд – хай яким був би новий власник, та держава все ж не зобов’язана фінансувати вже приватизоване підприємство. Однак це тільки на перший погляд. Будучи незацікавленим у розвитку своєї нової власності, недобросовісний власник зупинятиме виробництво і звільнятиме працівників. Останні, в свою сергу, ставатимуть на біржу праці і отримуватимуть допомогу… з державного бюджету. Не забуваймо, що бюджет до того ж недоотримає ті кошти, які у вигляді податків сплачував би власник  підприємства. Є така американська приказка: «Easy come, easy go». Стосується вона і грошей – легко здобуті кошти так само легко зникають. Працює вона як на побутовому рівні для кожного з нас, так і на рівні загальнонаціональному, для кожної з держав…Вбивці конкуренції і тіньова економікаВ таких умовах Україна отримала не більше ніж фасад «вільного ринку» без державного втручання але й без ринкового регулювання, замість якого було запроваджено регулювання політичне. Саме політичні мотиви були рушійними у приватизації й подальших «реформах», тому на руїнах недобудованого конкурентного середовища постали потужні монополії з гарантованими можливостями отримання майже необмежених прибутків. При цьому масштаб діяльності вітчизняних монополій немаленький: за даними, наведеними главою Антимонопольного комітету України Ю. Терентьєва, в Україні монополізовано близько 42% усіх ринків. Загалом, навіть в АМКУ відзначають тенденцію до зростання частки монополій. Найбільш монополізованими називають, зокрема, паливно-енергетичний комплекс, транспорт і зв'язок.Ще влітку 2015 р. Ю. Терентьєв окреслив обсяг монопольної ренти в Україні в межах 200–300 млрд. грн. на рік, в той час як рента вітчизняних олігархів перевищує 10% ВВП.Офіційний звіт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Тенденції тіньової економіки в Україні» зафіксував зростання частки тіньової економіки на рівні 40% відносно ВВП у січні–вересні 2015 року.Однак безхмарне буття українських монополій затьмарює, з одного боку, чинне антимонопольне законодавство, відкрито порушувати яке не мало хто наважується, а з іншого – орієнтованість переважної більшості монополістів або на зовнішні ринки, або на залучення іноземних капіталів. При цьому ніхто не ризикує лякати своїми сотнями відсотків Захід, звиклий до середнього рівня рентабельності у 5-8% бізнесу.Тому загалом бізнес в Україні заробляє не більше «скромних» 15-20% прибутку. А що ж відбувається з рештою «тіньових» прибутків?Саме у відповіді на це питання лежить одна з найбільших таємниць «невмирущості» тіньової економіки в Україні. Усім потужним учасникам української «політичної» економіки не залишалося нічого іншого, як шукати прихильності політичних кіл, відповідальних за прийняття економічних рішень. Так почалося зближення бізнес- і урядових еліт, сумним результатом якого стало їх повне взаємне розчинення одна в одній.Більше того, з часом така система «політичної» економіки почала змінювати і політичну систему держави. Монополії, для того щоб остаточно застрахувати себе від приходу до влади «чужих» представників політичної еліти, які могли б приймати «не такі» рішення, почали відтворювати себе в українській політиці. Вихід є?Однак не все так погано – задекларований курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію і детально виписані в Угоді про асоціацію з ЄС інституційні зміни дають змогу, з одного боку, довести до логічного завершення економічні реформи, а з іншого – потіснити з «теплих» місць вітчизняні монополії. Якщо за 23 роки можливості зробити це «по-хорошому» були зігноровані, то тепер, із взаємним відкриттям ринків України та ЄС цей процес стане примусовим – наші монополісти просто не витримають конкуренції ціни і якості європейських компаній, які звикли до цивілізованої моделі бізнесу, де 8% прибутку залишають надто мало ресурсу для «дерибану». Відтак, є як мінімум два шляхи виходу із кризової ситуації, що склалася.По-перше, демонополізація української економіки, яка дозволить вивільнити вже згадані сотні відсотків надприбутків в якості ресурсу для наповнення знекровленої фінансової системи та отримання додаткового джерела для внутрішніх інвестицій.По-друге, мобілізація ресурсу українських громадян. Так, за оцінками експертів, населення акумулювало достатньо вагомий об’єм валюти – від кількох десятків і аж до цілком конкретних 92.2 млрд. доларів США. Про це також переконливо свідчить статистика продажу українцями валюти: у березні цього року населення продало валюти на $260 мільйонів більше, ніж купило. І це не поодинока тенденція: у січні 2016-го нашими співгромадянами було продано в 4 рази більше валюти. А чистий продаж готівкової іноземної валюти населенням у 2015 році склав 1,55 млрд. доларів США – значна сума з точки зору нинішніх зовнішніх запозичень. Важливу роль тут відіграє низький фактор довіри громадян до банківської та фінансової системи держави, адже саме вона є запорукою динамічного й успішного розвитку економіки Україна, а в кінцевому випадку – і добробуту українського суспільства. Ці ресурси можна і треба якнайшвидше залучати в якості внутрішніх інвестицій для прискорення розвитку української економіки за перевіреними практикою Західними нормами рівноправної конкуренції та вільного ринку. Це дозволить Україні зайняти гідне місце надійного партнера Європейської спільноти на взаємовигідних умовах.