Чи є СМС Кононенка вказівкою Порошенка?

Відповідь на це питання заховано в драматичних подіяк вересня 2000 року...

        Чи відповідатиме Ігор Кононенко за свої вказівки міністрові економіки Айварасу Абромавічусу ставити на грошові потоки йому потрібних людей?

         Відповідь уже є. Її озвучили найближчий до Петра Порошенка радник і права парламентська рука-розпорядниця глави держави по лінії БПП – Юрій Луценко. Та й сам вождь-правитель висловився теж приблизно в унісон сателіту. Хіба, мовляв, можна притягнути людину до відповідальності за відіслану СМС? Щоправда, пан Луценко при цих словах зробив ще й уточнення: начебто послання відправлено не з телефону Кононенка.

         А хто скаже, скільки їх у нього?

         Даруйте, але тут мимоволі виникає аналогія з «замінуваннями» станцій метро, шкіл (коли не хочеться йти на контрольну), будинків, державних установ і повідомленнями про це з невідомих ґаджетів. Чому ж МНС реагує на це блискавично, і на місце негайно виїжджають фахівці-мінери, і собак з собою привозить? Та тому, що хоч і десятки тих несподіваних погудок буває на добу, а реагувати серйозно потрібно на всі, позаяк може рвонути.

         Тому тут підхід до з’ясування обставин серйозності корупційних вказівок має бути явно не з того боку, панове начальники, звідкіля СМК відправлялися, з якого саме апарата, а як сприймалися ті конкретні вказівки міністром економіки. Чи знав він, чиє розпорядження йому поступає? Не залежно від того, СМСкою його передали, кінетичною мовою – себто, помахом руки, ноги, змигом брови, чи, можливо, поштовими голубами. Якщо пан Абромавічус чудово уясняв, хто за цим конкретно стоїть і яких дій від нього вимагалося, чітко й однозначно означає таке: райські кущі корупції буйно розквітли на Банковій. А в тих корчах хазяюють відомо хто – Ігор Віталійович та Петро Олексійович.

         Важлива деталь. Ви ж зверніть увагу, куди кинувся за захистом від наступу високорангових крадіїв пан Абромавічус? В Україні, як бачимо, не знайшов до кого. Хоча, здавалося, мав би по ідеї насамперед звернутися до прем’єр-міністра, як до свого прямого і безпосереднього начальника. Але хіба він не знає, хто такий насправді є пан А. Яценюк? Ще у вересні минулого року ряд народних депутатів України, зокрема, і Сергій Каплін в ефірі телеканалу 112.ua (запис цей у мене є) неодноразово заявляв, що оточення глави Кабміну в тісному крузі бурхливо відзначило перший мільярд доларів США, нібито вкрадених чиновником на різноманітних оборудках в уряді. Святкували народження нового доларового мільярдера. Казати б, чергового злодійського олігарха. Все це, зрозуміло, було відомо литовцю, думаю, що він мав і свої ще яскравіші дані з цієї проблеми. Чи можна було шукати йому захист від І. Кононенка на сьомому поверсі вулиці Грушевського, в кабінеті прем’єра? А в глави держави? Погодьтесь: риторичні запитання.

         Ви, можливо, скажете, а чому не в Національне антикорупційне бюро (НАБ) звернувся міністр, яке уже функціонує?

         Не знаю, чи відомо А. Абромавічусу, що НАБу, як стверджують професіонали юристи, Віктор Іванович Шишкін, зокрема, колишній генеральний прокурор України, колишній суддя Конституційного суду, що Національне антиконституційне бюро створено не в конституційний спосіб. Тому, що директора НАБу чомусь призначив президент України, навіть посвідчення йому підписав. А Конституцією України таких повноважень главу держави не наділено. Тому вже перші грамотні адвокати будь-яку кримінальну справу, оформлену в НАБу, розвалять у суді за п’яток хвилин, заявивши про цей неспростовний факт. Тоді вся робота детективів піде під хвіст коту. А все тому, що як мені особисто видається, глава держави проявляє щонайбільш посилену увагу до антикорупційного бюро, ледве не щомісяця з’являється туди. І чого б це, скажіть?

         З цих мотивів, чи ні, але пан Абромавічус до НАБу не пішов. Він знайшов інший громовідвід – в особі послів країн G-7. Такого собі комічного правління колгоспу «Україна», яке взяло собі за моду безапеляційно порядкувати в нашій державі, хоча люди, які зібралися там не завжди навіть мають бодай ілюзорну уяву про наші проблеми, нашу ментальність, мову, культуру. От приміром, нині вже точно відомо, що й вони доклали зусиль до того, аби Арсеній Яценюк залишився й далі на посту прем’єра при голосуванні за недовіру Кабміну. Через народних депутатів, на яких мають персональний вплив. Відтак, українці, переважній частині яких уже бракує коштів навіть на харчі, (я це вчора, до речі, побачив наяву, зайшовши до найдешевшого супермаркету «Ашан», де практично зовсім не було покупців) вважають, що цей Кабмін  привів їх до голоду, вимирання, а посли країн великої сімки навпаки переконані, що Яценюк це велика надія України. Бачите, він блискуче розмовляє їхньою мовою, він красиво повістує їм про якісь там реформи, яких насправді немає, окрім у його хворобливій уяві, малює різноманітні прожекти. Одне слово, муйня в європейсько-японсько-американському соусі. Яка точно закінчиться діареєю…

         І все-таки, чи є СМС Кононенка вказівкою Порошенка?

         Відповідь на це питання ми повинні були отримати ще в вересні… 2000 року? Так, так, я з часом не помилився. Відповідь мала поступити одразу після зникнення Георгія Гонгадзе, бо були і по нині є свідки злочину, і люди знають, хто є замовниками вбивства, але суду над ними нема. Там теж, пригадайте, прямих вказівок знищити журналіста начебто не було? Але й голову молодому чоловікові відрізали і не раз її переховували.

         Нинішні події - пряме продовження минулого злочину. Щоправда, голову уже одрізають не окремій людині, а всій державі. А ми мовчимо…