У структурі вартості централізованого опалення 72% – це ціна на газ, решта – електроенергія, оплата праці, адміністративні, банківські та інші послуги. Це відкрита інформація «Київенерго», а отже, за розрахунками, вартість централізованого опалення для підприємств ТКЕ, з усіма податками та іншими витратами становить 623,88 грн/Гкал (із ПДВ). У межах цієї ціни постачають тепло лише 24% вітчизняних підприємств, і середній тариф по Україні вищий майже на 50 грн.
Розрахунки відбувалися виходячи з того, що ціна природного газу для підприємств ТКЕ становить 2994,30 грн за 1 тис. м³ із урахуванням податків і транспортних послуг (причому, вона є навіть нижчою від пільгової для населення (3600 грн за 1 тис. м³). За даними НАК «Нафтогаз України», теплота згорання (калорійність) природного газу на території України складає від 8000–8250 Ккал /м³.
Виходячи з мінімальної калорійності газу в Україні, тисяча кубічних метрів газу відповідає мінімум 8 Гкал. Тобто, для виробництва 1 Гкал ТКЕ необхідно витратити 125 м³ газу, на закупівлю якого підприємство витрачає 374,3 грн. Це і є 72 % тарифу на тепло. Далі додаємо 28 % інших витрат й отримуємо 519,9 грн. Ще плюсуємо 20 % ПДВ й маємо остаточну суму, в яку мали б обходитися компаніям ТКЕ послуги з централізованого опалення, – 623,88 грн/Гкал (з ПДВ).
Рекордсменами по вартості тепла в Україні є: Дніпропетровськ (720 грн /Гкал), Черкаси (734 грн), Чернігів (740 грн), Рівне (764 грн), Суми (773 грн), Херсон (781 грн), Харків (905 грн). Тому на тлі цих міст Київ навіть із урахуванням передбачуваного підвищення тарифів на 8,5% виглядає досить непогано (з 657,24 грн до 712,84 грн; без лічильника відповідно – з 16,14 грн до 17,50 грн за 1 м²).
Звідки беруться такі тарифи, якщо вартість газу для всіх підприємств однакова? Справа у підході держави до їх формування, адже тарифи на тепло для кожного окремого підприємства встановлюються індивідуально за формулою: витрати плюс прибуток ділимо на обсяги споживання. Держава не встановлює для монополістів жодної планки, як-от: середньозважена ціна на теплову енергію. У результаті підприємства закладають у витратну частину всю свою безгосподарність і, без сумніву, корупційні бажання.
Із прийняттям закону про заборону на встановлення тарифів нижче «економічно обґрунтованого рівня» апетити монополій будуть і надалі підвищуватися, а споживачам же обґрунтовуватимуть усе вищі ціни на тепло.
Крім того, величезною проблемою залишається відсутність обліку теплової енергії та оплата не за фактичні Гкал, а за метри квадратні. Адже це дозволяє постачальникам маніпулювати з температурою, що подається в приміщення, а також використовувати при розрахунку вартості опалення завищені застарілі нормативи витрат тепла.
Якщо Київ у цьому опалювальному сезоні увійшов до трійки лідерів за кількістю лічильників тепла з показником в 77%, поступившись лише Хмельницькій та Львівській областям, то в багатьох областях цей показник дуже низький. Так, Волинь обладнана лічильниками на 38 %, Харківська та Дніпропетровська області – на 37 %, Черкаська – 32 %, Полтавська – 31%, Одеська – 28%. Найгірша ситуація з обліком має Тернопільщина – там є лічильники лише в 7 % домогосподарств.
Споживачам можна порадити бути особливо уважними до температурних показників у помешканні та не боятися вимагати перерахунку, якщо вони не відповідають нормативним 18 градусів. Прем’єр-міністр широко розрекламував цей механізм, судячи з усього аби збити градус напруги в суспільстві, викликаний завищеними тарифами на житлово-комунальні послуги, тож уже є чимало прецедентів, коли людям перераховували зайве сплачені гроші за холод у квартирі.