Гроші є, немає стратегії

Без кредитування не буде економічного зростання

Наприкінці грудня голова НБУ Валерія Гонтарєва заявила, що наразі наша банківська система характеризується надліквідністю. За її словами, ліквідність банківської системи перевищує 109 млрд грн. – рекорд в  історії незалежної України. При цьому керівник НБУ уточнила, що на коррахунках банків 33 млрд. грн, а ще 76 млрд. грн вони тримають на депозитних сертифікатах Нацбанку.

Розумієте, що це означає? 2/3 коштів наприкінці минулого року банки не направили на кредитування економіки, а тримали в Нацбанку.

На початку поточного року банкіри продовжили вливати кошти в депозитні сертифікати НБУ ще більш вражаючими темпами. Тільки за один день 6 січня Нацбанк продав банкам депозитних сертифікатів на 34,462 млрд. грн.  під ставки 18 - 21,22%. А, наприклад, 12 січня - на 19,525 млрд. грн. У експертів виникає логічне запитання: навіщо банку кредитувати бізнес, якщо є такий прибутковий безризиковий інструмент НБУ з виплатою відсотків за рахунок додаткової емісії? При цьому банкам не треба докладати ніяких зусиль - отримуй відсотки і заганяй кошти назад в сертифікати.

Як у такій ситуації очікувати відновлення кредитування реальної економіки і, відповідно, економічного зростання?

Я хочу нагадати, що не тільки в сьогоднішньому Китаї, але і в країнах Європи центральні банки також брали участь у стимулюванні економічного розвитку. Наприклад, після Другої світової війни. У Великобританії фінансування на вигідних умовах було спрямоване в пріоритетні сфери - кораблебудування і обробну промисловість. Особливо підтримувався експорт. У той же час обмежувалося споживче кредитування та імпортні операції. У Франції кредитна політика взагалі була частиною загальної промислової політики і була спрямована на стимулювання фінансування пріоритетних галузей (за рахунок пом'якшення вимог при видачі кредитів, зниження ставок і т.д.). В Італії наголос робився на розвиток південних регіонів країни. І в країнах, що розвиваються центральні банки часто працювали як свого роду "банки розвитку". І йшлося аж ніяк не про бездумне друкування грошей і розкидання їх із вертольота, як яскраво висловився у свій час голова ФРС США Бен Бернанке. Звичайно, при нашій височенній інфляції та збереженні валютних ризиків нам потрібні більш точні й акуратні дії.

У Європі, Азії та Латинській Америці велику роль традиційно відіграють також банки з державною власністю. При правильному управлінні вони можуть серйозно згладжувати циклічні рецесії в економіці, заміщаючи приватний банківський сектор в кредитуванні промисловості і сільського господарства.

На захист НБУ скажу, що ці питання треба ставити і перед урядом. Але було б бажання. Всі можливості і механізми для ефективної взаємодії є. Згадаймо хоча б майданчик Національної ради реформ. Але там тепер все більше скандалять, воюючи за контроль над фінансовими потоками.

Я згоден з керівником НБУ, що для початку кредитування потрібно також проводити комплексні реформи. Радикальна партія про це заявляла неодноразово. Підвищити ефективність судової системи, захистити права інвесторів, посилити права, як кредиторів, так і користувачів фінансових послуг.

Але в першу чергу, у влади повинна з'явитися власна стратегія, на основі якої потрібно будувати власну промислову, торговельну та фінансову політику. Що ми збираємося робити після фінансової стабілізації? Що ми плануємо робити в умовах продовження падіння сировинних ринків, а значить і світового попиту на наші традиційні експортні товари? А якщо, раптом, через 2-3 роки все закінчиться більш серйозним обвалом економіки Китаю? Адже такий ризик потенційно існує ... На чому Україна планує заробляти найближчими роками? На які галузі ми зробимо ставку у перспективі 10 років?

Скоротити соціальні витрати, обмежити зростання соціальних стандартів, «закрутити гайки» на валютному ринку, зібрати усі "зайві" гроші з банківської системи і чекати черговий кредит МВФ, - звичайно простіше. Така собі ілюзія стабільності. Мовляв, залишилося трохи, і економіка запрацює сама. Але світовий досвід показав, що цього явно не достатньо. Це як намагатися постійно зміцнювати будинок з льоду та снігу. Рано чи пізно настане відлига, і він розтане.