НеЯценюк = НеСаакашвілі

У владі вкрай не вистачає людей, які розуміють стратегічні цілі України.

З вищих ешелонів влади дуже смердить. Правду кажуть, що риба гниє з голови. У нашої рибини аж три голови і кожна з них видає свій незрівнянний аромат. Так звана «заява трьох» наприкінці 2015 року  про єдність та любов до гробу, як на мене, була більше схожа на колективний некролог. За минулої злочинної влади, активісти та експерти шуткували – в країні наступив «стабілізец». Останнім часом мене часто настигає відчуття дежавю.

У якості прикладу наведу так званий грудневий «звіт» прем’єр-міністра Яценюка перед парламентом. Десь збрехав, десь навмисно не сказав, а про щось особливо неприємне для нього, як то створення робочих місць та подолання безробіття, - взагалі "забув" сказати. Прем’єр-міністр дуже чутливо розповів про те, що на момент його призначення рік тому на єдиному казначейському рахунку держави було всього 108 тис. грн. Від такого мимоволі на очі навертається сльоза… Насправді ж, станом на 1 березня 2014 року вказаний залишок коштів становив 3,6 млрд. грн., а 1 грудня 2014 року, коли Яценюка вдруге призначили прем’єром після формування нової коаліції, -  6,7 млрд. грн.

Щоб сльоза не вспіла просохнути, прем’єр розповів про інший приклад незрівнянного героїзму: нібито на момент, як він вдруге очолив Уряд, обсяг золотовалютних резервів країни становив всього 6 млрд. доларів США. Насправді, резерви  на той момент становили 10 млрд. доларів. Невже закони української політичної драми дозволяють просто не помітити декілька мільярдів?

Арсеній Яценюк свідомо маніпулює статистикою. За словами прем’єра, «…протягом чотирьох років у нас іде постійне падіння усіх економічних показників, і вперше за минулий квартал ми продемонстрували невеликий, але ріст 0,7% ВВП…". Насправді, за даними офіційної статистики, протягом 2010-2012 років український ВВП зростав, в 2013 році зростання було нульовим, за підсумками 2014 року падіння виробництва склало 6,8%. А якщо порівнювати ІІІ квартал 2015 року із ІІІ кварталом 2014, то теж спостерігалося падіння - на 7%. Так що можна говорити лише про уповільнення падіння у порівнянні із першим півріччям 2015 року.

Говорячи про заплановане урядом в 2016 році підвищення соціальних стандартів на 12%, пан Яценюк запевнив депутатів, що це «…компенсує ріст цін і тарифів…". Не можу стриматися, щоби не згадати відомий анекдот, який закінчується словами «…хлопчик, фантастика на другому поверсі…». Усі незалежні експерти згодні, що інфляція поточного року буде значно вищою за запланований Урядом показник у 12%.

   Наведені факти – лише маленький прошарок тотальної брехні, яку прем’єр-міністр та урядовці розповсюджують через ЗМІ, говорячи про власні досягнення. При цьому спостерігається масова амнезія, коли йдеться про результати діяльності уряду в таких сферах, як охорона здоров’я, боротьба з безробіттям (нині в Україні, за оцінками незалежних експертів, – до 2 млн. безробітних), стимулювання експорту чи загалом економічного зростання.

Щодо іншого претендента на прем’єрське крісло, губернатора Одеської області Михаїла Саакашвілі, то до нього питань не менше. І справа навіть не в тому, як він повів себе під час скандальної сутички із міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим під час засідання Національної ради реформ під керівництвом Президента. Зовнішньо все виглядає, як негідна звання політика високого рангу поведінка з боку кожного з опонентів. Проте, в нетрях конфлікту – жорстка та безкомпромісна боротьба за владу. А конкретно – за посаду прем’єр-міністра, тобто за те, хто завтра буде контролювати бюджетні потоки та «заробляти» на владі за найвищими ставками.

Важко це усвідомлювати, особливо коли ставиш перед собою питання, а за що ж загибла Небесна сотня та тисячі справжніх патріотів в зоні АТО?! За те, щоб хтось, замість проведення очікуваних суспільством реформ, гриз горлянку іншому претенденту за право паразитувати на бюджетних грошах?

Якщо говорити про можливе прем’єрство Саакашвілі, не варто аналізувати його результати щодо управління Одеською областю. Всім очевидно, що президент зробив для нього тепличні умови - Саакашвілі негласно і здебільшого незаконно надані повноваження, які виходять за межі компетенції голови обласної держадміністрації. До того ж, особливо гучних успіхів екс-президент Грузії на губернаторській посаді не досяг. Каже, заважають корупціонери.

Не менше питань викликають результати десятирічного управління Саакашвілі Грузією, яка за розмірами території менша за Україну майже у 9 разів, а за кількістю населення – в 11. Захоплені оцінки щодо грузинських реформ та економічного зростання переказувати не буду. Вони широковідомі. Але багато хто не помітив низки негативних результатів для грузинського населення. Дійсно, економічне зростання було, але хто скористався результатами? Країна залишилася вкрай залежною від імпорту. Торговий дефіцит Грузії зріс із 600 млн. доларів у 2003 році до 3,81 млрд. 2008 року (31% від номінального ВВП країни). Правда, потім скоротився – до 2,08 млрд. 2013 року (13% від номінального ВВП). Для порівняння: навіть у вкрай залежній від імпорту Україні рівень торгового дефіциту 2013 року становив 4,8% від номінального рівня валового продукту.

Економічне зростання Грузії забезпечувалось за рахунок шаленої зовнішньої допомоги та накопичення зовнішніх боргів. У 2004-2006 роках обсяг західної допомоги склав приблизно $ 1,1 млрд. доларів на рік або більше чверті від ВВП Грузії 2004 року. Причому 2/3 припадали на безоплатні гранти.

 За роки президентства Саакашвілі зовнішній борг Грузії зріс із 1,77 млрд. доларів (46,3% від ВВП країни) у 2003 році до 13,4 млрд. доларів (83,9% від ВВП) у 2013 році.

 Навіть за офіційними даними, значно рівень безробіття зріс з 12,6% в 2004-му до 16,4% в 2010 році. Для порівняння: в Україні у 2010 році – 8,8%, у Білорусі – 0,9%, у Польщі – 12,1%. За даними незалежних досліджень, реальний рівень безробіття у Грузії в 2010-2011 роках становив 25-27% (!).

Інший приклад: у травні 2006 р. в Грузії був ухвалений новий дискримінаційний Трудовий кодекс. Він відміняв мінімальний рівень оплати праці, обов'язкові виплати за понаднормову роботу. Ці заходи викликали критику на Заході як такі, що порушують базові трудові права. Крім того, влада вдалася до масових перевірок добробуту осіб, які претендують на соціальні виплати, включаючи обстеження осель, вивчення харчового раціону і т.п. Ці заходи внесли свій внесок у зростання бідності в Грузії. За результатами опитування, проведеного в листопаді 2010 року, 25% респондентів заявили, що у їх сімей недостатньо коштів для повноцінного харчування, а у 42% респондентів грошей вистачає тільки на їжу.

За роки правління Саакашвілі відбувся занепад сільського господарства. З 2002 по 2009 рік площа оброблюваних земель в країні скоротилася на 43%, в результаті чого країна не може забезпечити себе продовольством. Продовольчий кошик Грузії на 80% складається з імпортних товарів. В 2010 році видатки державного бюджету на сільське господарство становили лише 32 млн. доларів, або менше 1% загального обсягу. Для порівняння - на утримання в'язниць в тому ж році було витрачено удвічі  більше.

В ЗМІ навмисно створюється необ’єктивний образ пана Саакашвілі, як борця із корупцією. Можливо, корупцію на побутовому рівні в Грузії він майже подолав, а також провів декілька успішних реформ щодо дерегуляції бізнесу. Проте, за словами багатьох грузинських активістів, при Саакашвілі розквітла корупція на найвищому рівні влади. Досі не спростовані численні звинувачення щодо поборів із бізнесу на користь правлячої партії Саакашвілі «Єдиний національний рух». Про це заявляв навіть спеціальний радник Євросоюзу із прав людини Томас Хаммарберг. Подібні звинувачення вже публічно звучать на адресу Саакашвілі і щодо його діяльності в Одеській області.

Міжнародні критики кажуть, що модернізаційні заходи у Грузії проводилися в життя з наростаючою жорсткістю і без жодної поваги до помітної частини населення. Зрештою, Саакашвілі побудував справжню поліцейську державу. Процитую автора статті у найвпливовішому в США виданні із міжнародної політики Foreing Affairs: «Тотальне стеження стало звичайною справою. Мережа, що було розкинута правоохоронними відомствами, була настільки широкою, що Грузія обігнала всю Європу за кількістю ув'язнених на душу населення - причому ця статистика не враховувала тисячі людей, які жили під постійною загрозою через порочну систему судових угод і могли в будь-який момент відправитися за грати без усякого суду. У в'язницях рутинно практикувалися тортури, наглядачі гвалтували ув'язнених».

Залишилися без відповіді питання переслідування політичних опонентів, досі не розслідувані багато справ фізичного зникнення чи загибелі опонентів режиму Саакашвілі.

В результаті реформатора Саакашвілі за результатами другого президентського строку фактично випроводили з країни самі грузини. Глибинна причина – тотальне зубожіння переважної більшості населення країни на тлі гарних показників економічного зростання. Навіть Сполучені Штати після другої відставки Саакашвілі були змушені публічно визнати його помилки. Впевнений, що чимало «діянь» екс-президента залишилось неоприлюдненими.

Після всіх жертв, яких Україна зазнала після Другого Майдану, я не хочу щоб нашої країною правила людина, за якою тягнеться темний диктаторський шлейф. Будь-які реформи не варті того, щоби знущатися над людьми з метою «революційної доцільності». Саакашвілі реформатор-руйнівник, а сьогодні Україні необхідний реформатор-творець. Ось чому я проти Саакашвілі-прем’єра.

Перефразую нещодавній вислів журналіста з «Української правди»: Яценюк та Саакашвілі показали, як вони можуть закласти дітей та онуків населення власних країн у міжнародний ломбард. І спокійно піаритися на ці кошти. Без жодної довгострокової стратегії. Треба припиняти жити від одного кредиту МВФ до іншого.

Особисто для мене головне, щоб в українській владі з’являлося якомога більше людей, які правильно розуміють стратегічні цілі України. Нам потрібне довготривале та прискорене економічне зростання. Та цього не достатньо. Доходи від зростання мають отримувати не лише іноземні  корпорації та вузьке коло українських олігархів чи політиків, а усі громадяни України.

Ми маємо чітко розуміти, на чому буде заробляти наша країна сьогодні, через 5, 10 чи 20 років. Ми повинні створити сприятливі умови для бізнесу, але щоб прибутки не виводилися за кордон, а направлялися на модернізацію промисловості та розвиток високотехнологічних виробництв. Ми кожного дня маємо працювати і на сьогоднішнє, і на майбутні покоління.