«Під кого приймався законопроект (3413) Надії Савченко».

Вакханалія правового безглуздя сучасності.

26  листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла  закон  №3413  "Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)", який сьогодні, 22 грудня, підписаний Президентом України.

Першою серед авторів цього законопроекту  значиться Надія Савченко, яка перебуває в ув’язненні поза межами України, що саме по собі ставить під сумнів чистоту  законотворчої  процедури, яка передбачає безпосередню, а не опосередковану, через довірених осіб, участь народного депутата України в законотворчому процесі. Законопроект – це не записка особистого характеру, яку можна напівлегально передати на волю через адвоката чи близького родича.

Скоріш за все, "бренд Савченко", як і саму Надію, в черговий раз використали політичні "заробітчани", які  твердо розраховували на  відсутність будь-якого спротиву чи критики цього законопроекту, що прирівнювалося би до святотатства.

 Ще огиднішою виглядала ідея, під яку пропагувався цей закон, і яка начебто полягала у можливості дострокового звільнення самої Савченко за рахунок пільгового зарахування періоду перебування під вартою у слідчому ізоляторі  після того, як вона після засудження у Росії буде передана в Україну.

З цього стає зрозумілим, що українські законотворці  готові визнати факт винуватості Надії Савченко і можливість її звільнення  із судимістю, в той час, як вони мали би винайти правові  механізми виправдання депутатки і звільнення її після повернення в Україну за реабілітуючими обставинами.

Якщо це не так, то під кого насправді приймався цей закон? Звичайно, що під криміналітет, якому сьогодні відверто вдається впливати на законотворчий процес.

Отже, законом вносяться зміни до ч.5 ст.72 КК України, головною ідеєю яких є  зарахування судом строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі

Обґрунтування необхідності прийняття цього закону полягає начебто у необхідності "забезпечення соціальної справедливості, практичної реалізації принципу презумпції невинуватості, припинення негативної практики тривалого утримання в слідчих ізоляторах осіб на стадії досудового розслідування кримінальних проваджень", а також розвантаження вітчизняних слідчих ізоляторів, що водночас покращить умови перебування там тих осіб, які не будуть звільнені після прийняття законопроекту".

Чесно кажучи, ніяк не можу зрозуміти, до чого тут соціальна справедливість, і  як її рівень вимірюється  місцем попереднього ув’язнення чи позбавлення волі? 

Це ж стосується і принципу презумпції невинуватості,  реалізація якого ніяк не може залежати від місць та умов тримання ув’язненого.

Негативна ж практика тривалого утримання у слідчих ізоляторах,  як і необхідність вивільнення таких, не можуть бути підставою для створення пільги заарештованим особам  при подальшому відбуванні ними покарання у вигляді позбавлення волі.

            Із пояснювальної записки до законопроекту №3413 вбачається, що його метою та завданням, серед іншого, є "відновлення прав і законних інтересів людей, засуджених до позбавлення волі, права яких були значно обмежені  під час утримання під вартою".

            Таким чином визнано, що права осіб, які перебувають під вартою у місцях попереднього ув’язнення, є значно обмежені в порівнянні з  правами осіб, які перебувають у місцях відбування покарання у вигляді позбавлення волі, а відповідно, й умови утримання у перших – більш суворіші.    

            Це ніяк не ґрунтується на законі та на фактичних обставинах справи, оскільки для осіб, що утримуються в слідчих ізоляторах, передбачені не тільки не менша кількість побачень, продуктових передач і листувань без обмежень, але й право користуватися телевізорами, що не передбачено в умовах ВТК.

            Єдине, в чому дійсно більша суворість умов слідчого ізолятора в порівнянні з виправно-трудовими установами – це більша складність в отриманні наркотиків, спиртних  напоїв та запрошених повій. У слідчому ізоляторі все це коштує дорожче, оскільки більше існує ризиків потрапити під нагляд прокурора.

То ж під кого приймався цей закон – вирішуйте самі, але наслідки його відчують всі. Вакханалія сучасного правового безглуздя в Україні вражає, як і  глибина безтурботності суспільства щодо цих проблем.

Парламентаризм повинен бути професійним, а громадянське суспільство – прискіпливим, тоді  й законів не буде лобістських,  і корупція  зійде нанівець.