Працевлаштування жінок в Україні: проблеми та шляхи вирішення

Сьогодні існує ціла низка проблем ринку праці, які заважають йому нормально розвиватися. Однією з ключових є проблема працевлаштування та безробіття серед жінок.

За даними Державної служби статистики, на кінець вересня 2015 року кількість зареєстрованих безробітних в Україні становила 407,4 тис. осіб, з них – 62,7% жінок і лише 37,3% чоловіків. Зменшення вакансій та зростання кількості пропозицій, гендерна дискримінація на ринку праці, поширення стереотипів про нездатність жінок поєднувати сімейні обов’язки з робочими, економічна криза та нестабільність політики – ще більше ускладнюють цю ситуацію.

 Безробіття наносить значних збитків життю українських жінок: погіршує фінансове становище, спричиняє духовній та моральній деградації, позбавляє можливості вести звичний спосіб життя, реалізувати себе, знижує самооцінку і т.д. На глобальному рівні безробіття знижує темпи економічного зростання країни, заважає суспільству рухатися вперед. Незважаючи на існування реальних загроз, представники виконавчої і законодавчої влади не розглядають дискримінаційну проблему жінок на ринку праці як таку, що вимагає нагального вирішення. Нормативно-правова база України щодо  становища жінок на ринку праці є кволою: закони, документи, акти щодо працевлаштування осіб жіночої статі не становлять єдиної цілісної системи. Вони відображають стереотипне сприйняття трудових прав жінок.

Щоб не допустити трагічних для української економіки наслідків, потрібно відшукати шляхи вирішення проблеми безробіття жінок, а для цього нам потрібен детальний аналіз становища осіб жіночої статі на ринку праці, чітке та правильне розуміння сутності проблеми, її ознак та причин.

Образ української жінки на ринку праці

Спробуємо створити загальний портрет української жінки на ринку праці.  Найтяжча ситуація з працевлаштуванням у жінок з дитиною на руках; матерів, які виховують дитину з особливими потребами; у жінок з маленькою дитиною, що втратили чоловіка через війну; у тих, у кого немає досвіду роботи; в осіб жіночої статі, що проживають в селах та у 20-30-річних дівчатах після закінчення вищого навчального закладу. У цих категоріях найбільш підвищена ймовірність бути безробітними. Характерною рисою української безробітної жінки є затяжне перебування її в цьому статусі та тривалість пошуку роботи. Часто, зневірившись у своїх силах, вона стає домогосподаркою, лиш створюючи ілюзію «виходу з ситуації».

У вересні 2012 року фахівці Українського центру соціальних реформ й Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України у співпраці з Центром «Соціологічний моніторинг» провели соціологічне опитування на тему «Дослідження участі жінок у складі робочої сили України» у 26 територіально-адміністративних одиницях України. Із зібраних даних дізнаємось, що з 1001 опитаної респондентки 14,4% отримували відмову в працевлаштуванні. Найбільша кількість представниць жіночої статі (15,8%) вказали, що зустрічалися з проявами упередженого ставлення через молодий вік. Друге за частотою (9,8%) місце займають такі чинники як жіноча стать та сімейні зобов’язання (необхідність догляду за дітьми, особами з особливими потребами, хворими або літніми родичами). На третьому місці передпенсійний, похилий вік, потім – стан здоров’я, переконання та етнічна належність. 

Жінки відзначили й інші чинники упередженого ставлення, з якими стикалися особисто чи про які чули від своїх знайомих. До них належать симпатії чи антипатії роботодавця, чинники особистого характеру (вагітність, наявність стосунків і т.д.), відсутність досвіду роботи та зовнішній вигляд. Деякі вказали на факти несправедливого ставлення до себе при прийомі на роботу, пов’язані з бажанням роботодавця працевлаштувати когось зі знайомих. Приблизно кожна десята респондентка стикалася із дискримінацією в дорученні певної роботи або її оцінці з боку керівництва, стільки ж повідомили про випадки встановлення нижчої, порівняно з колегами, заробітної плати за  однакову роботу. Докладніше за прес-релізом: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://www.idss.org.ua/monografii/2013_ua_womens%2520participation.pdf.

Якщо вірити результатам цього дослідження, вік є основним фактором, від якого залежить зайнятість осіб жіночої статі на ринку праці. На основі поданих вище даних спробуємо визначити найбільш затребуваний роботодавцями вік для працевлаштування жінок. Шуканий відрізок буде знаходитись між молодим (до 35 років) та передпенсійним (від 53 років) періодами, а це 36-52 років. А тепер перевіримо нашу теорію на практиці, взявши до уваги соціологічні дослідження безробіття серед жінок.

Протягом травня-серпня 2012 року представники Міністерства соціальної політики України за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні провели дослідження умов для розвитку економічних можливостей українських жінок як фактора, що сприяє гендерній рівності (детальніше за посиланням: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://www.osce.org/uk/ukraine/100200%3fdownload%3dtrue). Серед опитуваних, офіційно зареєстрованих у Центрах зайнятості Луцька, Севастополя, Харкова, Києва та Хмельницька, переважають жінки 21-29 років — 40%. Друге місце розділяють жінки 30-39 та 40-52 років — по 25%. Новіші дані за вересень-жовтень 2014 року демонструють нам представники ІП «ГФК Юкрейн», які проводили опитування 2000 респонденток (віком від 14-ти років), що проживають в сільських районах України (включно з АР Крим). Згідно з отриманими даними, безробітними є 5% сільських жінок, серед них переважають жінки у віці 19-39 років (56%). Частка безробітніх жінок 40-59 років складає 40% (детальніше за посиланням C:\Users\user\Desktop\Doslidzhennya Sil's'ki zhinky (1).pdf). Як бачимо, наші розрахунки трохи не відповідають реальності. Ми не врахували й того факту, що деякі професії потребують фахівців чітко визначеної вікової категорії. Наприклад, моделями можуть бути дівчата віком лише до 25 років. Тому узагальнення в даному випадку є некоректним.

Рівень освіти відіграє незначну роль у забезпеченні конкурентоспроможності жінок на ринку праці. За результатами розглянутого вище дослідження умов для розвитку економічних можливостей жінок в Україні, Міністерства соціальної політики України за підтримки Координатора проектів ОБСЄ в Україні, 45% безробітних жінок мають повну вищу освіту (закінчили ВНЗ 3 або 4 рівня акредитації), 35% респонденток мають базову вищу освіту (випускники технікумів, ВНЗ 1 або 2 рівня акредитації), 15% – повну загальну середню освіту, і лише 5 % – базову середню (закінчили 9 класів).

Тобто, наявність диплому не гарантує вирішення проблеми з працевлаштуванням. Пояснити отримані данні можна тим, що часто випускники шкіл при виборі напрямку навчання в університеті керуються не думками про можливість влаштуватися на роботу в майбутньому, а показником престижності професії. Інколи до цього їх підштовхують батьки, бажаючи «зробити краще» та нав’язуючи своїй дитині те, чого самі не змогли реалізувати. Як наслідок, студент закінчує ВНЗ і не може знайти роботу через дисбаланс попиту та пропозиції на престижні професії; або ж не хоче йти працювати через те, що йому не подобається спеціальність, яку обрали для нього батьки. 

Отже, найчастіе жінки зустрічаються з проявами упередженого ставлення до себе через молодий, передпенсійний або пенсійний вік та сімейні зобов’язання: необхідність догляду за дітьми, особами з особливими потребами, хворими або літніми родичами та інше. Наявність вищої освіти не гарантує їм конкурентоспроможності на ринку праці: витрачений на навчання час та кошти інколи не виправдовують себе у майбутньому, що є підставою для розробки національних освітніх програм, реформування системи професійної освіти задля покращення спроможності оперативно реагувати на зміни потреб ринку праці з дотриманням принципу ґендерної рівності.

Шляхи подолання проблеми працевлаштування серед жінок

За результатами соціального дослідження, проведеного у всіх областях України, Києві та АР Крим соціологічною службою Центру Разумкова у квітні 2010 року, з 2 009 опитаних респондентів (віком від 18 років) абсолютна більшість (84%) вважає, що відповідальність за працевлаштування повинна нести держава. Вона має забезпечити зростання виробництва, розвиток економіки, створення нових підприємств (на це вказали 28,3% опитаних), розвивати малий та середній бізнес (зазначили 19,8%); ще 12,2% вказали на необхідність знизити оподаткування підприємств. На важливості створення нових робочих місць наголошують 12,3% респондентів; на забезпеченні підготовки фахівців відповідно до вимог економіки та збільшенні зарплати – по 7,5%. Дані за прес-релізом: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD118_ukr_3.pdf. 

На основі проаналізованих досліджень можна сформулювати основні рекомендації щодо вирішення проблем зайнятості жінок в Україні. Українська влада повинна:  

- забезпечити робочими місцями жінок, особливо тих, які потребують соціального захисту;

- сприяти працевлаштуванню жінок в рамках системи гнучких форм зайнятості (часткова зайнятість, праця вдома, робота в режимі он-лайн, робота з гнучкими формами регулювання робочого часу) для надання їм можливості суміщати трудову діяльність з народженням і вихованням дітей;

-вдосконалювати законодавство щодо становища жінок на ринку праці; на законодавчому рівні заборонити роботодавцям вказувати в оголошеннях про пошук співробітника такі вимоги, як стать, вік, освіту та зовнішність;

-  прискорити зростання зарплати у бюджетній сфері, до якої належать найбільш фемінізовані види діяльності, що дозволить позбутися гендерних відмінностей в оплаті праці,

-   проводити для жінок інформаційні заходи щодо підвищення правової обізнаності, захисту трудових прав та можливостей відшкодування збитків у разі порушення своїх прав; організовувати практичні конференції та семінари, що сприяють популяризації в суспільстві ідеї гендерної рівності;

-  реформувати систему професійної освіти задля покращення спроможності оперативно реагувати на зміни потреб ринку праці з дотриманням принципу ґендерної рівності;

-   підвищити конкурентоспроможність жіночих трудових ресурсів та їх прискорену адаптацію до нових економічних відносин;

-  сприяти включенню жінок в пріоритетну групу суб'єктів для отримання субсидії на розвиток самозайнятості;

-  підтримувати громадські організації, діяльність яких спрямована  досягнення гендерної рівності.

Звичайно, держава не може повністю вирішити проблему працевлаштування жінок в Україні, тому сьогодні перед урядом стоїть завдання хоча б мінімізувати її. Реалізація запропонованих заходів здатна помітно підвищити ефективність використання трудових ресурсів, знизити рівень безробіття серед жінок, а значить, і скоротити втрати від її негативних соціально-економічних наслідків.