– Це був цікавий досвід, оскільки я вперше відвідав засідання сесії білоцерківської міської ради, і мені сподобався той факт, що в залі були присутні представники громадськості й вони активно брали участь в обговореннях. Вразило мене те, що ми, виявляється, живемо у надзвичайно багатому місті. В якому земля нікому «не потрібна», її занадто агато, і її роздають направо і наліво. Просто бери і не хочу. Звичайно, що це все я говорю в жартівливій формі, але в мене склалося таке враження. Та чисельність ділянок, яка пропонувалася для передачі у приватну власність просто вражала. В той же час із комунікації з бізнесом знаємо, що отримати землю для підприємництва дуже важко. Тобто існують подвійні стандарти приватизації землі.
Другий момент такий: здавалося, що Україна відійшла від тієї практики, коли земля роздається, а не виставляється на аукціон. Тож для мене діяльність міськради незрозуміла. Напевно, коштів не потрібно і бюджет просто переповнюється. Немає, напевно, ні освітніх програм, ні програм розвитку, про культуру я геть мовчу. Все це я кажу з іронією, бо в усьому світі земля є ресурсом, а чому в Білій Церкві так ставляться до цього ресурсу, викликає великий подив.
– Коли йшло обговорення земельних питань, то представники громади закидали працівникам відділу з питань землекористування Білоцерківської міської ради те, що вони дають формальні відписки на деякі земельні питання, які були винесені в порядок денний сесії й, нібито, суперечать Генеральному плану міста.
– Був такий комічний момент, коли відмовили у виділенні земельної ділянки юридичній особі, оскільки це не відповідає Генеральному плану. Коли хтось із громадськості запитав: «А чи існує Генеральний план Білої Церкви?», то виявилося, що ні. Тобто це може недогляд працівників земельного відділу, але чи взагалі тоді компетентні працівники цього органу, якщо вони допускають такі суперечності й казуси в документах. Особливо в тих, які готуються на сесію та виносяться на розгляд депутатів. Це формальна відписка, чи за цими відписками щось стоїть, чийсь інтерес?
Весь розрахунок побудовано на тому, що ніхто в ці питання заглиблюватися і розбиратися не буде, їх приймуть, і громадськість за цим не вслідкує. Але мені здалося, що навпаки, громадськість пильнує, напередодні сесії дуже багато було розмов серед населення.
Здається, ніби депутати і керівництво міста недооцінює увагу громади до питань, які розглядаються. Яка взагалі логіка виносити на останню сесію питання, що можуть принести значний ресурс до міського бюджету. Навіщо це робити, якщо, за словами міського голови, бюджет виконується, більше того, перевиконується.
– Те ж саме можна сказати й про передачу до приватизації шляхом викупу об’єктів комунального майна в історичних будівлях і цілісних майнових комплексах, таких як кінотеатр ім. Довженка чи будівлі за адресою Торгова площа №6. Ще й ціни доволі смішні за квадратний метр озвучені…
– Ціни надзвичайно смішні, бо депутати озвучили цифри 1400-1600 гривень за квадратний метр. Всі, хто має справу з будівництвом, чудово розуміють, скільки витрачається коштів на побудову одного квадратного метру. За названі ціни, напевно, з паперово-картонних матеріалів буду не виготовиш, не те що капітальну споруду. Також є питання до приватизації площ. Які розташовані в культурній та історичній спадщині міста. Наскільки я пам’ятаю, відповідно до чинного законодавства будови потрібно утримувати в належному стані й берегти минуле. А якщо організація, яка хоче приватизувати площі в історичному будинку, не має коштів на те, щоб викупити їх у новозбудованих офісних центрах, то як вона буде утримувати об’єкти у належному стані? Крім того, хто заважає виставляти ці приміщення на аукціон? І виставляти не в пакеті по 100-200 об’єктів, а на щомісячному аукціоні по 5-10.
І ще один момент: в місті проживає понад 200 тисяч населення, а в списках претендентів на приватизацію комунального майна прізвища депутатів міської ради. Що це означає, випадковість? Напевно, їхня діяльність по використанню можливості отримати пріоритети у приватизаційних процесах відбувалася в неправовому полі. Але це питання до компетентних, правоохоронних органів.
– Думається, що депутатські прізвища опинилися в тому списку зовсім не випадково. Наостанок вирішили відхопити ласий шматок. У нас є фотографія де депутат голосує двома руками в стилі Тетяни Засухи. Може, варто запровадити систему електронного голосування в міській раді?
– Це важливе питання. В постінформаційному суспільстві дуже дивно, коли голосують руками. Є дуже багато технічних можливостей за невеликі кошти запровадити систему електронного голосування. Я взагалі здивований тим, що в сесійній залі не працює WI-FI. Сьогодні можна придбати програмні продукти, які зекономлять кошти вивільнивши від роботи людей, що рахують голоси,складають протоколи. Не потрібно ставити дороге устаткування, є й безкоштовні продукти, які дозволять провести голосування в онлайн-режимі. Не так дорого поставити в залі й кулуарах плазмові панелі, де будуть відображатися результати голосування, порядок денний, почерговість питань. І не треба буде роздруковувати цю масу документів, кожен може мати де й знайомитися з винесеними на сесію питаннями. Хто не може працювати з – треба навчити, хто не хоче – примусити крокувати в ногу з часом.
А ще треба запроваджувати електронне врядування. Хочемо чи ні, а місто буде рухатись до такого кроку і він значно пришвидшить та спростить процес прийняття рішень. Разом з тим зросте роль громади й такі дії дадуть змогу залучати до управління містом компетентних людей. Нам від цього нікуди не дітися, Біла Церква має радикально оновитися!