Як знищувалося українське село.
25 квітня 2015, 10:34
Власник сторінки
Інженер-гідротехнік
Приїзжаючи у рідне село, ніколи не чув, щоб хтось згадав вулицю Леніна, Свердлова, чи Красноармійську. Тільки - Смолярова, Донцова, Рачкова.
Прочитав у ЗМІ, що деякі громадяни не задоволені діями голови сільради у Кіровоградській обл., який не дозволяє назвати одну із сільських вулиць іменем бувшого жителя цього села, а нині - Героя Небесної сотні. Навіть, журналісти та політологи звинувачують голову сільради в непатріотизмі. Та я не згоден з огульними звинуваченнями і вважаю дії голови логічними і виваженими. І ось чому.
Українське село знищувала колективізація та індустріалізація. Про це писано і переписано. Та є інші речі, на які майже ніхто не звертав уваги...Я родився і жив до закінчення десятирічки на Чернігівщині, в селі Макошино, на вулиці Рачковій. Пам’ятаю – були ще вулиці Донцова, Смолярова, Руденкова, Ригунова,... На них до війни 1941-45 років переважно жили родини рачків, донців, смолярів, руденків, ригунів... В моїх батьків було шестеро дітей, по четверо-п’ятеро - в інших родинах, а сусіди напроти мали десятьох – восьмох дівчат і двох хлопців: Валька, Бронька, Лорка, Женька, Юлька, Тоська, Любка, Володька, Вітька. Найменша Валька була на два роки молодша за мене. Одне прізвище не пам’ятаю..
Ще й по сьогодні сельчани називають в заплавах Задесення місця призвіщами працьовитих селян, які ще за часів Столипінської реформи освоїли цілину, побудували садиби (хутора) на підвищеній місцевості, насадили садів. Це – Бабичове, Бондарцове, Калинське, Козлове, Кучеренкове, Мартинцове, Магличове, Мудрякове, Рачкове, Сахарове, Симонове,... Та амбітні більшовицько-єврейські недолюдки, непридатні до нормальної людської праці, які захопили владу після Жовтневого перевороту, в 30-і роки знищили хутора та ліквідували середняків як клас, спираючись на підтримку пустословів, злодіїв та нероб всіх мастей.
І в нас, і в десятидітній родині були однокімнатні дерев’яні хати з прибудованими під одним дахом не опалювальними допоміжними приміщеннями, які малу назву сіни. Посеред жилої кімнати стояла піч та груба з чавунною плитою з двома отворпми для кружків... З тилової сторони печі – міцний дерев’яний настил, який в залежності від чисельності родини продовжувався понад стінами. Підлоги були глиняні. Навіть прислів’я було про те, що в цій хаті все, як годиться: «І плита, і піч, і груба, і на печі - баба беззуба». Опалювали хмизом, лозою, бадиллям, сосновими шишками і хвоєю - усім, що горіло. Кожний з дитинства знав, що «без труда не витягнеш і рибу із пруда».
Не всі жили однаково. Та більш заможньо – працьовитіші, серед яких найавторитетніший слідкував за порядком і злагодою на вулиці. Одна із вулиць села відрізнялася від інших добротними будинками з критими та оздобленними різьбовим орнаментом вхідними крильцями, дощатими воротами і парканами. На ній жили переважно євреї, які займалися не землеробством, а споконвічно єврейським «корчемним» промислом. Під час німецької окупації їх жильці були репресовані, а в будинки заселилися радянькі активісти і СМЕРШівці.
Та закінчилась війна. Пошесть перемейнування вулиць в містах перекинулася і в села. Назви вулиць заполонили Ленін, Сталін, Калінін, Ворошилов, Будьонний, Дзержинський, Крупська, Роза Люксембург, Клара Цеткін, Куйбишев, Артем, Фрунзе, Кіров, Каганович, З приходом (після кремлівського перевороту в 1964 році) до влади партійних гуляк і бездарів на чолі з Брежнєвим, вулиці перйменовували в честь вигаданих пропагандою «героїв» Громадянської війни та організаторів Голодоморів. Появлялися назви (переважно на російській мові): Комуністична, Комінтерна, Красноармійська, Комсомольска, Піонерска, Інтернациональна, Октябрська,...
Не думаю, що проїімперські назви міст, вулиць, площ, проспектів та пам’ятники тоталітаризму і безгосподарності позитивно діють на мізки мешканців. Аналізую результати виборів до нинішнього парламенту в мажоритарних округах: менталітет обранців від Донецької, Луганської, Запоріжської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Харківської областей, де ще не провели перейменування антиукраїнських назв, відповідає, скоріше, уподобанням північного сусіда. Тому в цих регіонах відчутніше проявляється радянська совковість та паростки сепаратизму і колабраціонізму...
У Чистий четверг Верховна Рада прийняла закон №2558, що засуджує тоталітарні режими, під які кольори вони б не фарбувались. Це означає, що по всій країні поза законом стає вся тоталітарна, радянська символіка – зноситимуть пам’ятники, мінятимуть назви вулиць, скверів, майданів, міст, заводів, лікарень, санаторієв,...Не втключаю, що знову чиновники облрад та райрад нав’язуватимуть назви сільських вулиць. І якщо бувшу вулицю Рачкову (нині Червоноармійська), на якій віками проживали родини Рачків, перейменують в Героїв Дніпра, Афгану чи Чернобиля, настрою і патріотизму мешканцям села це не добавить. Мені теж, бо батько і брат форсували Дніпро, знайомі учасники ніколи не хизувалися Афганом, а в ліквідації аварії на ЧАЕС я приймав участь особисто. Якщо й використовувати ці апокаліпсиси в назвах вулиць, то тільки в іншій інтерпретації: Утоплеників Дніпра, Приречених Афгану, Мерців Чорнобиля.
Переконаний, що тільки самі сельчани повинні дати назву вулицям, щоб в подальшому їх знову не перейменовувати. Приїзжаючи у рідне село, ніколи не чув, щоб хтось згадав вулицю Леніна, Свердлова, чи Красноармійську. Тільки - Смолярова, Донцова, Рачкова.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.