Чому влада так панічно боїться парламентської ТСК?

Не інакше, як є що приховувати.

Це велика брехня, що тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України мовбито не приносять ніякого ефекту, зайва трата часу і зусиль. Кажу це, як людина, котра пройшла через її дослідження двічі.

Так сталося, що вперше в історії незалежної України ПЕРШУ тимчасову слідчу комісії ВРУ було створено якраз після публікації моєї статті в газеті «Правда України» під заголовком «Чому в української гривни канадська прописка?»

Ця публікація з’явилася на Стрітення – 15 лютого 1992 року. В своєму журналістському розслідуванні я розказав про те, як група людей з вищого керівництва молодої нашої держави, оформивши в Канаді кредитну лінію на 50 мільйонів канадських доларів, розмістила друкування першої партії української національної валюти на одній з банкнотних фабрик Оттави, практично благословила спорудження корпусів цього підприємства окрім випуску наших перших банкнот. Іншими словами, асигнувала спорудження українського монетного двору не в Україні, а за океаном. У той час, коли був італійський варіант друкування грошей, значно дешевший.

Стаття визвала неймовірно великий читацький ажіотаж і вкрай негативну реакцію ряду вищих посадових осіб, насамперед, причетних до цієї афери. Ввечері цього дня УТ-1 показало, як президента України Леоніда Кравчука журналістка запитала, що буде далі після цієї резонансної публікації. Леонід Макарович відповів: «Треба створювати в Верховній Раді тимчасову слідчу комісію, яка в деталях має розібратися з цією проблемою…»

Так Україна вперше (підкреслюю – 15 лютого 1992 року) почула це буквосполучення ТИМЧАСОВА СЛІДЧА КОМІСІЯ.   

І така справді тоді й була створена. Я й один із перших, хто давав свідчення цьому парламентському новотвору.

Вдруге з ТСК я зіштовхнувся уже в камері Лук`янівського слідчого ізолятора, куди режим недорікуватого казнокрада Кучми запроторив мене за публікації проти свавілля влади, на захист демократії і свободи слова. 4 лютого 1999 року Верховна Рада України прийняла рішення створити Тимчасову слідчу комісію з розгляду неправомірного арешту головного редактора газети «Правда України» Олександра Горобця. І я скажу, що ця важлива обставина дала змогу мені невдовзі вийти на волю. Фактично відкрила переді мною двері СІЗО. Бо цим самим була привернена увагу до цього кумівського злочину міжнародних інстанцій. До мене в слідчий ізолятор, вперше в історії пенітенціарної системи України, приїхала ціла делегація ПАРЕ - доповідач по Україні Парламентської Асамблеї Ханне Северинсен та ще двоє спостерігачів цієї важливої інституції, і це дало змогу тут же здобути свободу. Так, що я дякую тим народним депутатам України далекого вже 1999 року, хто голосував за створення ТСК у Верховній Раді того скликання, хто входив до тієї Тимчасової слідчої комісії. Ви, друзі мої рятівники, багато зробили особисто для мене, для формування демократії і свободи слова в Україні. Про це я більш широко написав у своїй книзі «Босоніж по битому шклу», яка вийшла ще 2003 року.

Не передати того, як це підтримало мене морально в задушливій клітці СІЗО.

І тому, коли нині я чую заяви про те, що ТСК, мовляв, нічого не дають, вони мало ефективні – це велика неправда.  Якщо навіть точніше – то це неймовірно велика брехня.

Так, влада завжди проти створення парламентських комісій, бо це публічний спосіб контролю за порушеннями прав людей чи розслідування втрат бюджетних коштів, іноді дослідження шляхів розкрадання власності. Особливо важливі такі ТСК якраз нині, коли Україна - ПАРЛАМЕНТСЬКО-президентська держава! Коли Верховна Рада здійснює контроль за виконавчою владою. Це вірний спосіб для наведення порядку, посилення боротьби з корупцією, припинення переслідування за виявлення і оприлюднення недоліків діяльності начальства.

Що тут гріха таїти: ті, хто проти створення ТСК Верховної Ради після гучних заяв очільника Державної фінансової інспекції України про начебто колосальні розкрадання коштів державного бюджету явно знають, чого бояться. І якщо така комісія не буде створена, це означає, що нинішня влада зжила себе. А їхні розмови про прозорість, публічність влади є не більше, ніж порожній звук.