Відкритий лист директору Департаменту соцзахисту інвалідів Мінсоцполітики

Відкритий лист Олени Чинки директору Департаменту соціального захисту інвалідів Мінсоцполітики О. Поляковій

Шановна Оксано Юріївно!

26 січня я була присутня на ініційованій Мінсоцполітики робочій нараді щодо спрощення механізму відбору підприємств, які будуть забезпечувати осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації за рахунок коштів державного бюджету. Під час засідання у мене напрошувався висновок, що очолюваний Вами Департамент взагалі не орієнтується у проблемах людей з інвалідністю, а представники підприємств зібрались лише для того, щоб вкотре розподілити державні гроші, а не дійсно сприяти вирішенню проблеми. Відповідально заявляю про це, як людина з інвалідністю. Більше того, не було жодного бажання відвідати наступне подібне засідання, оскільки мені було зрозуміло, що таким чином проблему не вирішити.

Уряду варто звертати на проблеми людей з інвалідністю більшу увагу. Тим більше, що зараз це дуже актуальна тема. А зробити це дуже просто – змінити бюрократичну систему, звернутись за консультацією до самих людей з інвалідністю і бути з ними чесними. Краще за них усіх проблем галузі не знає жоден чиновник.

Зараз багато організацій намагаються отримати кошти для виготовлення протезів. Але найголовніша проблема, що, з точки зору людей з інвалідністю, виготовлені в Україні протези є неякісними. Річ у тому, що вони виробляються не за європейськими та світовими стандартами. Причому, проблема не лише в комплектації, а й в руках майстра, який повинен працювати з людьми індивідуально.

Та ж сама ситуація і з візками. Кошти виділяються, але візки, які отримують люди, є дуже неякісними, активні люди взагалі фактично не можуть їх використовувати.

При цьому, існують фірми, які виготовляють таку продукцію дуже якісно, за індивідуальним замовленням, як і потрібно. Але держава виділяє надто мало коштів, щоб можна було працювати з такими виробниками. Гроші виділяють здебільшого на держпідприємства. Вони отримують гроші, не сплачують за електроенергію, за оренду, як це роблять приватні фірми, але вони не приділяють уваги професійному зростанню, вдосконаленню діяльності, що активно роблять приватні фірми. Зараз в Україні немає ситуації, коли всі державні та приватні підприємства у цій галузі знаходились у рівних конкурентних умовах. Це при тому, що, як я вже зазначала, всім зрозуміло, хто підходить до справи більш відповідально та виготовляє якіснішу продукцію.

Кінцевий споживач – людина з інвалідністю – повинен мати можливість вибрати, де отримати товар за державні кошти. Якщо така людина хоче скористатися послугами приватного майстра, який є більш уважним та відповідальним і головне – професіоналом, він повинен мати можливість це зробити.

Недоліки сьогоднішньої системи я знаю з власного прикладу. Є люди, яким потрібні вироби підвищеної функціональності, оскільки такі люди працюють, сплачують податки. Донедавна існувала норма, що робоча людина з інвалідністю повинна отримувати дві пари протезів кожні два роки, а якщо складне протезування – раз на 3 роки. Така людина, як я, повинна була мати дві пари протезів на чотири роки. Але особисто в мене такого ніколи не було. Сьогодні ситуація взагалі погіршилась – зараз існує загальна норма, згідно з якою людина з інвалідністю, яка потребує складного протезування, отримує протези лише раз на чотири роки.

Існує також норма за вагою. Я, як людина вагою у 50 кг маю право отримувати лише від 50 до 62 тисяч гривень для протезування. А люди до 100 кг – до 98 тисяч гривень. Але у фінансуванні протезування якісних суглобів в залежності від ваги немає ніякої логіки. Це повинно залежати лише від активності життя людини. Якщо людина веде активний спосіб життя, вона повинна мати суглоби для активного способу життя. Якщо це людина похилого віку, або ж той, хто сидить за комп’ютером, йому не потрібен суперсуглоб. Тут також потрібен індивідуальний підхід. Тому виходить, що я через таку вагову норму не можу отримати якісні суглоби, хоча й веду активний спосіб життя. І я – лише один приклад із тисяч таких людей.

Дане питання можливо вирішити іншим чином. Якщо, скажімо, мене не влаштовує сума, не влаштовує якість, яку я отримаю за цю суму, мене не потрібно заставляти брати погані протези, я краще почекаю, накоплю кошти на «особистому рахунку інваліда» і отримаю якісніші протези за більшу суму.

Хочу звернути увагу і на ситуацію, яка виникає через війну на Сході України. Низький уклін людям, які воюють, які захищають свою країну, ризикуючи власним здоров’ям і життям. Але протягом останніх місяців влада сформувала таку політику: на реабілітацію поранених військових, які отримали інвалідність, виділяється ледь не потрійний бюджет, а ті, хто був інвалідами до цього, хай так і будуть, як були, хай все так і лишається. Повторю, ми все розуміємо: в країні війна, через яку виникає стільки проблем. Але все ж так не можна.

Державним органам, які займаються проблемами людей з інвалідністю потрібно зрозуміти: такі люди перш за все потребують якості. Вони повинні усвідомити, що наші виробники все одно сьогодні не можуть конкурувати із західними. У нас все працює так, що людям невигідно виробляти протези тут: вартість роботи й необхідна якість просто не співпадають. Виробникам набагато легше й ефективніше ввозити якісні закордонні комплектуючі для протезів і заробляти на цьому, як це відбувається зараз, ніж намагатись виробляти якісні протези.

Система забезпечення необхідним обладнанням людей з інвалідністю почне змінюватись тоді, коли почнуть думати про індивідуальні потреби кожної людини, і коли цим займатимуться реальні спеціалісти – які знають, що робити, і які небайдужі до результату своєї роботи. А для цього повинна працювати державна програма, яка надаватиме спеціальну освіту в даній галузі.

Сьогодні у даній галузі найголовніша проблема – не в грошах. Проблема в тому, що кошти розподіляються нераціонально. З коштами, які виділяються на покращення добробуту людей з інвалідністю, потрібно працювати грамотно.

Наведені вище приклади – лише частка того, що можуть повідомити про свої проблеми люди з інвалідністю. Ми завжди готові до співпраці з людьми, які дійсно хочуть допомогти.

Підсумовуючи вищесказане, пропоную очолюваному Вами Департаменту звернути увагу на пропозиції, втілення яких дійсно може покращити ситуацію для людей з інвалідністю, які потребують протезування:

1. Кожна людина з інвалідністю повинна мати змогу вибору ортопедичного підприємства, якому може замовити виготовлення протезів – будь то державне підприємство, чи приватне. Між державними та приватними підприємствами у даній галузі повинна існувати здорова конкуренція із однаковими умовами для всіх.

2. Створення системи «особистих рахунків інваліда», які можуть допомогти таким людям отримувати якісніші протези. Завдяки цій системі людина зможе також долучати власні кошти для придбання протезів.

3. Департамент соціального захисту інвалідів Мінсоцполітики повинен контролювати якість протезів. Люди з інвалідністю повинні мати змогу звернутись до Департаменту з питань невідповідної якості виробів, а Департамент, у свою чергу, повинен реагувати на подібні звернення – залучати експертів, визначати винних у подібних суперечках, за необхідності – добиватися компенсації за збитки та шкоду.

4. Скасування мита на ввезення в Україну комплектуючих для виготовлення протезів, адже від цього напряму залежить вартість виробів для кінцевого споживача – людини з інвалідністю.

5. Контроль зі сторони Департаменту соціального захисту інвалідівМінсоцполітики відсотка рентабельності виробу для кінцевого споживача задля запобігання завищенню вартості.

З повагою та надією на розуміння,

Олена Чинка,
громадський діяч,
лідер Національної Демократичної партії України