Останнім часом Україні не таланить на лідерів. Череда
воруватих, зрадливих, переляканих президентів, за роки Незалежності перетворили
цей інститут влади на предмет зневаги для країни. Лише стрибки світової
економіки, війна та вибори примушують українців стримуватися від бажання
ввірватися у чергове "межигір'я", щоб втопити чергового покращувача у
черговому золотому унітазі. Наш літопис багатий на особистості світового
масштабу, які змінили хід історії, рятуючи країну від зубожіння та ганьби.
Святослав, Хмельницький, Бандера опинились в потрібному місці, у потрібний
час... Але нажаль, зворотні приклади державотворення, коли різні
грушевські-ющенки не могли вивести націю через доленосні ворота, у часи
сприятливої геополітичної коньюнктури, на оперативний світовий простір,
примушують з повагою вдивлятися в обличча лідерів іноземних країн.
Людству
відомі імена Вашингтона і Де Голя, Бісмарка і Тетчер, що стояли біля керма
самодостатніх світових держав, але ім'я Лі Куан Ю ввійде в анали історії, як
творця економічного дива острова, на який навіть воду потрібно було імпортувати
від сусідів. Що ж стало двигуном справ прем'єр-міністра Сингапуру, який керував
країною майже 30 років? – Не в останню чергу націоналізм, яким так лякають
мешканців Європи! «Роки японської окупації …розбудили в мені націоналізм,
почуття власної гідності і прагнення позбавитися від гноблення.» - писав лідер
Сингапуру у своїй книзі.
Внутрішня політика Лі Куан Ю була досить суперечливою. З одного боку
прем’єр-міністр відкрив країну для світових корпорацій, більшість шкіл і вищих
навчальних закладів було переведено на англійську мову, з іншого, жорсткими
заходами захищав інтереси своєї нації, якою вважав громадян острова. Лі
обмежував шлюби сингапурців з представниками інших держав, ввів
протекціоністські заходи для захисту національних компаній від проникнення
іноземців. Еміграція у будь яких формах жорстко обмежувалася. Громадян країни з
вищою освітою, прем’єр-довгожитель закликав одружуватися на громадянах того ж
самого освітнього рівня, щоб сприяти народженню інтелектуально розвинутого
потомства, чим викликав зливу звинувачень в Елітизмі. В урядовій програмі для
матерів з вищою освітою, Лі запропонував податкові пільги, навчання та житлові
переваги для освічених матерів з трьома та чотирма дітьми. Лідер Сингапуру
вірив, що здібності передаються у спадок, а не є результатом освіти, харчування
і підготовки.
Інформаційна політика дозволяла представити плюралізм думок, натомість газети,
що намагалися безпідставно розпалювати пристрасті, одразу закривалися,
редактори та журналісти опинялися у суді. Як не згадати наші реалії, коли
безперешкодно поширюються в Україні виданя на кшталт газети «Вести»,
«Московський Комсомолець» і «Сегодня». Сполучені Штати неодноразово критикували
Лі Куан Ю за порушення «демократичних стандартів», але принципи захисту
інформаційного простору на острові не змінювалися.
ЄКОНОМІЧНИЙ ЗЛЕТ. На початку незалежності іноземні компанії отримали
можливість відкривати виробництво у спеціальній промзоні Джуронг, де фабрики
звільнялися від податків на п’ять років. Коли інвестиції потекли рікою, до
найтехнологічніших підприємств застосовувався режим найбільшого сприяння. Проте
уряд не упадав перед кожним іноземним інвестором. Для складального заводу
«Мерседес-Бенц» (Mersedes-Benz) було відмінено пільгові тарифи і підприємство
збанкрутувало. Про існування посередників питання не стояло апріорі, банкрутство
спіткало збирачів холодильників, кондиціонерів, телевізорів, радіообладнання.
Сингапуру не потрібні були оптимізатори податків, стратегія прискореного
економічного розвитку потребувала впроваджувачів сучасних інноваційних
технологій.
Історія про створення на острові найбільших в Південно-Східній Азії
біржі, нафтопереробного заводу, аеро та морського порту, потребують окремої
статті, тому спробую висвітлити головні чинники, які призвели до розквіту
економіки країни. В першу чергу сингапурці знищили, змели з лиця землі,
вимордували всіх комуністів острова. Тим, що врятувалися втечею, було
заборонено повертатися під будь-яким приводом. До цього спричинив не в останню
чергу висновок голандського економічного радника країни Альберта Винсеміуса
(Dr. Albert Winsemius) який порадив в першу чергу відсторонити комуністів від
влади (бо вони робили будь-який економічний прогрес неможливим).
Уряд країни визначив мету – розбудувати справедливе суспільство, а не
«державу добробуту» (welfare state). Існуюча в США, Гонконзі 60-х років
суспільна система, заснована на конкуренції, в якій «переможець отримував все»,
була неприйнятною для Сінгапуру. «Моєю головною турботою було забезпечення
кожному громадянину його частки в багатстві країни і місця в її майбутньому. Я
хотів, щоб наше суспільство складалося з домовласників.» - писав Лі Кван Ю.
Звільнившись від опіки Британії, найголовнішим завданням Сингапур
визначив створення потужної армії. «На війні має значення боєздатність армії, а
не розмір населення (2 мільйони)… Використовуючи літніх людей і жінок для
виконання небойових завдань, ми повинні бути здатні, зрештою, виставити армію,
рівну бойовій потужності армії чисельністю 250,000 військовослужбовців-чоловіків
у віці від 18 до 35 років.» - таким був план. Сьогодні, під час війни, Україна
з населенням 45 мільйонів планує мати такі самі за чисельністю збройні сили. З
метою культивування мілітаристського духу, у всіх школах острова було засновано
національні кадетські і поліцейські корпуси. Громадянам прищеплювалося
захоплення військовою доблестю. «Ми повинні були змусити людей змінити їхнє
ставлення до армії, поліпшити фізичну підготовку нашої молоді, привчаючи її
займатися спортом і фізичною культурою, розвивати смак до пригод і напруженим,
захоплюючим, навіть небезпечним видам діяльності.» - згадує соратник Лі - Кен
Сві. Звертаючись до аналогічного періоду становлення нашої Незалежності, можна
з подивом констатувати, що Україна пішла протилежним шляхом, знищуючи власні
збройні сили.
Великі реформи розпочалися з безкомпромісної боротьби з корупцією.
Реформатори країни зосередили увагу БРК (Бюро з розслідування корупції) на
великих хабарниках у вищих ешелонах влади. З дрібними хабарниками боролися шляхом
спрощення процедур прийняття рішень. Поправки до законів дали широкі
повноваження слідчим, включаючи пошук, арешт та розслідування банківських
рахунків і банківських документів підозрюваних та їхніх дружин, дітей та
агентів. Найбільш важливу зміну в законі було зроблена в 1960 році, вона
дозволяла судам трактувати ту обставину, що обвинувачений жив не за статками
або розпоряджався об'єктами власності, які не міг придбати на свої доходи, як
підтвердження того, що обвинувачений отримував хабарі.
Що стосується сім’ї, Лі, як націоналіст, віддав дітей у китайську школу.
«Ми хотіли, щоб вони стали частиною яскравої, енергійної, впевненої у собі
спільноті китайців Сінгапуру, навіть якби від цього дещо постраждало їх знання
англійської мови…. Це пішло на користь всім трьом дітям. Вони отримали освіту
на китайській мові і були виховані в китайських культурних традиціях, що
зробило їх відданими дітьми і добрими громадянами».
Надзвичайно ефективними заходами, що призвели до створення найсприятливіших
умов у світі для ведення бізнесу, стали речі, здавалося б далекі від економіки.
В першу чергу це унікальна програма з озеленення міста. З усіх куточків світу
було завезено тисячі пород дерев та рослин, сотні з яких прижилися,
перетворивши територію мегаполісу на сад. По-друге, було вжито енергійних
заходів з очищення водойм острова, що були місцями для скидання нечистот.
Після реалізації відповідних проектів, стічні канави стали екологічно чистими
струмками. І головне, великі державні ресурси, витрачені на розвиток культури,
освіти і національної свідомості населення принесли вагомі результати у
наступні роки.
Безкомпромісна боротьба з комуністами, популістами і корупцією, розвиток
особистісного потенціалу і талантів людей, плекання найкращих національних рис
і особливостей громадян країни, залучення сучасних управлінських, виробничих і
фінансових технологій, зробили Сингапур одним з економічних, фінансових і
торгівельних лідерів світу. Сам творець «економічного дива» пояснював успіхи
Сингапуру таким чином: «Ми використовували ті переваги, які Великобританія
залишила нам: англійську мову, юридичну систему, адміністрацію, позбавлену
партійних пристрастей. Ми ретельно уникали використання методів, властивих
соціальній державі, тому що бачили, як британський народ в результаті
соціальної зрівнялівки перетворився з великого на посередній».