Підраховано, що три доби на місяць боєкомплект терористів, російських загарбників на Донбасі фінансується відрахуваннями від бізнесу Порошенка у Липецьку...
Повна й абсолютна бездарність до управління державою Петра Порошенка проявилася в двадцятих числах січня 2015-го, коли ситуація з агресією Росії стала визрівати у повен зріст. 21-го увечері, ми всі стали свідками того, як посол США в ООН, бойова і активна колишня журналістка Саманта Сміт на весь світ заявила, що Путін вимагав від українського керманича, так би сказати, легалізувати захоплення проросійськими бойовиками частини територій Донбасу і присутність там підрозділів збройних сил РФ. Такий собі підпільний «мирний план Путіна-Порошенка», який би звільняв ординський Кремль від відповідальності за агресію. А ми ж бо думали з вами, що вони поміж собою вуркочуть про те, як працює фабрика «Рошен» Петра Олексійовича в Липецьку, як вона наповнює бюджет агресора коштами від податків і зборів, котрий сьогодні цілковито спрямований на те, щоб убивати українців.
До речі, мій знайомий економіст підрахував, що пан Порошенко дає в російську казну стільки прибутків від свого потужного цукерко-шоколадного комплексу в РФ, який займає понад сім відсотків від усього російського кондитерського виробництва (не забуваймо, що в Росії не 43 млн. населення, як у нас, а 146, і їхніх сім відсотків, це наших сто з гаком!), що їхній «обмежений» контингент може три доби щомісяця витрачати свій боєкомплект для розстрілу наших вояків, мирного населення, руйнування інфраструктури українських міст і сіл. Виникає цілком закономірне запитання: від чиєї кулі солодше загинути українцю – від кулі Путіна чи Порошенка?
Навіть якщо не на три доби, а на три години, то як усе це все називається? І що було б, якби я, скажімо, мав в Росії подібний бізнес, котий би потужно працював на агресора, а сам був, приміром, державним службовцем, якби на це подивилися СБУ, ГПУ, МВС?
За такого правління, яке здійснює державою великий боягуз, а не лідер пан Порошенко, уже незабаром від України може залишитися території – тільки та, що знаходиться під шоколадним «Рошеном». То на біса, скажіть нам такий бездарний, страхопудний керманич, який до того ж ще й економічно працює на ворога українського народу?
До того ж, обклався зусибіч такими ж важкодумами, зашореними радниками й помічниками. Мені чомусь завжди в зв’язку з цим згадується вересклива прес-конференція одного такого типа, на якій він, заступник глави адміністрації президента Валерій Чалий, що є лише слів у лексиконі лаяв одну політичну силу, яка до свого партійного передвиборного списку включила заручницю московських казематів льотчицю Надію Савченко. Мовляв, навіщо вони це вчинили, не порадившись, це крок супроти України, її цілісності і суверенітету. Бачите, як висловився, Путін може образитись, і це загрожує невідомо чим.
Іще якось, йому задали публічне запитання: чому українські збройні сили не знищують бронетехніку і збройний контингент, який через українські кордони вламується на нашу суверенну територію? Та ви що, замало не закричав цей чинодрал. Сидіть тихо! Бо Путін нападе…
Оце сидіння мишкою під віником у державній політиці нинішніх правителів і призвело до того, що під акомпанемент співів про якісь там «мінські домовленості» перемир’я від Порошенка перетворилося в криваву полосу розстрілів українців на Донбасі. Що від часу підписання якогось там нікчемного папірця Л. Кучмою в присутності донецько-луганських бандитів, Україна втратила близько 600 тисяч квадратних кілометрів території. Ганебна і смертоносна для нашої держави оборонна політика Порошенка з челяддю його бездарних генералів призвела до того, що наші терени в Донбасі всихають подібно до шагреневої шкіри, як це талановито описав в однойменному своєму романі Оноре де Бальзак. Ви ж, сподіваюся, не забули, як верховний головнокомандуючий повсякчас бравурно і тріскуче заявляв, що ми мовбито кожного дня відвойовуємо загарбані території. Ось вам і відвоювали. Вчора, приміром, Кабміном прийнято рішення про виключення ще трьох міст, у тому числі й Авдіївки, з населенням у 35 тисяч осіб, зі складу обслуговування Донецькою обласною держадміністрацією, себто з-під юрисдикції української влади.
Це доказ того, що глава держави живе в іншому світі, в інших ареальних вимірах. Або ж йому так доповідають, створюючи ілюзії якихось великих перемог під його мудрим керівництвом. Як доказ цього є те що вчора, 22 січня, нараду з силовиками, як написала провладна преса
Не дивно, що 16 вересня 2014 року саме Петро Порошенко наполіг на прийнятті законів, які надали індульгенцію всім бандитам і російським загарбникам, котрі здійснювали збройний напад на Східний Донбас, вирішив разом із терористами на загарбаних територіях проводити якісь вибори, призначати, напевне ж, з числа бандитів і терористів прокурорів, судів, міліціонерів, здається, також. Повне безумство! При чому, ці закони, прийнятті сумнівним голосуванням Верховної Ради під притиском і диктатом пана Турчинова, діють і по нині. Триста свіжих жлобів, які заповнили парламентський зал по-новому, миряться з цим і чинопоклонно заглядають до рота мільярдера Порошенка. Звідти ж чують лише одне: Сидіть тихо! Бо Путін нападе…
На що вже зважений, поміркований і завжди прихильний до будь-якої української влади Леонід Кравчук, але й він уже, здається, не витримав. Схвильований, розчервонілий, він учора (22 січня ц.р.) буквально кричав в ексклюзивному інтерв’ю на Першому Національному телеканалі: держава розвалюється. Через бездіяльність влади сепаратисти, терористи, російські шпигуни, за завданням Кремля, розширюють поле своєї підривної діяльності. Не спонтанно, а організовано вибухи вже лунають у багатьох містах і населених пунктах далеко по за зоною Донбасу. Не важко зрозуміти, що ворог намагається посіяти страх, розгубленість в усієї України. Влада явно загралася в своє боягузтво, не організовуючи національний спротив.
Йому, як висловився пан Кравчук, ніяк не зрозуміло, чому не оголошується надзвичайний чи воєнний стан в зоні конфлікту. Чому в той час, коли в державі війна, вона не переводить все своє життя на військові рейки. Тисячі людей гинуть на Сході держави, а країна живе танцюючи, співаючи. В такому ж екстазі знаходяться і керівні еліти, які все ділять і ділять владу після втечі Януковича..
Відповідь тут може бути одна – нинішню владу охопив синдром вседозволеності. Ви ж погляньте. Міністр енергетики Володимир Демчишин, благословивши енергетичний контракт з РФ, в якому офіційно визнано Крим федеральним округом сусідньої держави, запустив сніжну лавину програшів України в міжнародних судах, де цей факт даватиму підстави трактувати за подібним сценарієм всі арбітражні спори. А це пряма втрата територій. (). У той же час міністерство внутрішніх справ визнало ДНР та ЛНР терористичними організаціями.
А що робити, коли на чолі держави стоїть відвертий боягуз, а, можливо, й залежна від Путіна людина, зрозуміло ж, через його бізнес у Росії.
Що нам робити з усім цим?
Думаю, що маємо добиватися негайної зміни глави держави через дострокові президентські вибори, відправити Порошенка губернатором до Липецька.Чи нехай президентом Липецької народної республіки. На це він у Путіна точно заслуговує сповна. Янукович у Ростові-на-Дону, Порошенко у Липецьку - «свої люди» в кремлівській еліті. Нехай там росіян Петро Олексійович вчить англійської. Прикуплена в парламент ним братія, зрозуміло, не зуміє негайно ухвалити закон про імпічмент президенту. Та й Порошенко не підпише його. Поки триватиме ця метушня, Росія може дійти до Харкова і Полтави. Тому наша перемога в Донбасі і на всьому східному фронті напряму залежить від того, як швидко ми купимо Порошенку квиток до Липецька…
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.