Ринок землі – єдина можливість для селян позбутися «рабства»

Уряд і парламент знову відклали запровадження ринку землі до «кращих часів». З програми діяльності рішення уряду забрали положення про розробку закону про ринок земель.

За словами прем’єр-міністра Арсенія Яценюка у коаліції немає згоди щодо цього питання. Крім того, глава уряду, звернув увагу на незавершеність земельного кадастру. Замість ринку пропонується «довготривала оренда». Насправді, ж отримуємо чергове тупцювання на місці замість розвитку, а селяни так і не стануть повноцінними власниками землі.

Знову "мутні" схеми, замість прогресу

Подібного кроку варто було чекати. Коаліційна угода, яка закладала принципи роботи чинного тандему більшість – уряд, не містить ґрунтовних пропозицій руху країни вперед. Візьмемо, для прикладу, хоча б ту частину угоди, яка стосується аграрної сфери. Там є багато питань. Ми знаходимо прості, але дивні, як для нової влади, рішення. Виглядає, що декілька людей неприкрито лобіюють свої інтереси?

По-перше, з коаліційної угоди зникло питання ринку землі. Тоді як, наприклад, з’явилися пункти про те, що право оренди на землю можна продавати.

По-друге, договір оренди землі можна залишати у банку, як заставу. Логічне запитання, на якій підставі, без дозволу людини, власника землі, договір оренди передається в банк у якості застави? На сьогодні немає іншої можливості ефективно користуватися землею. Тому хтось намагається створити додаткові схеми, які дозволять отримати фінансування у комерційному банку, який у свою чергу отримає фінансування у Національному банку України. У такий спосіб виграє якийсь приватний бізнес.

Створення повноцінного ринку землі завжди було предметом політичних спекуляцій. Популізм на цій темі потрібно закінчувати. Треба чесно і відкрито говорити, спростовувати застереження, які існують, і створювати надійні механізми, гарантії, які унеможливлять зловживання, корупційні схеми тощо. 

Ринок землі потрібен “на вчора”

Ринок землі потрібен з 1 січня наступного року. При введенні ринку землі потрібно чітко розуміти, що земля є основним засобом в аграрному виробництві, тому будь-які зміни не повинні нести шкоди працюючим сільськогосподарським підприємствам, при цьому має бути гарантовано дотримання умов договорів оренди до завершення їх дії.

Нема нічого страшного, що кадастр не завершено. Зрозуміло, що є певні проблемні моменти. Якщо десь, в якомусь селі, не закінчено розпаювання, не накладені карти тощо, там треба завершити роботу. Але, якщо є акт державної власності на землю, якщо ділянка землі фізично визначена, якщо є всі необхідні документи, і вони належно оформлені, то чому бабця не може продати своєму сусідові свій пай? Тут немає проблеми.

Розумне регулювання розвіє страхи

Визнаю, що існують кілька стереотипів, які ґрунтуються справедливо на негативному досвіді, негативній українській практиці ведення нечесного бізнесу.

Одне з таких застережень – це страх потрапити у залежність від великих власників землі, які матимуть можливості буквально скупити все. Справді, у деяких країнах, наприклад в Латинській Америці, аграрні реформи привезли до таких диспропорцій, і цей досвід потрібно врахувати. Друге застереження – це скуповування землі іноземцями. 

Втім, ці проблеми доволі просто вирішуються. Нехай держава заборонить продавати іноземцям. Нехай введе обмеження з продажу одній родині не більше 300 га для початку, як у Західній Європі. Через 10-15 років можна збільшити розмір власності для родини до 500 га. 

Той, хто купив цю землю, зможе внести її заставою у банк. Отримає кошти на розвиток економіки. Наприклад, збудує млин. І люди, які їздили молоти своє зерно на борошно за 40 км, матимуть власний млин у своєму селі.

Право власності у крові українця

Право власності, яке передбачає можливості її продавати, заперечувати не можна. Це українська традиція. Тут ми чимось подібні на американців, де повага до приватної власності основа суспільства. Українець найбільш дбайливо ставиться до свого власного.

Якщо існуватимуть чітко визначені ліміти, селяни зможуть продавати землю за власним бажанням. Запрацює ринок землі. Економіка села почне працювати. 

Коли знайдеться один чи кілька власників, котрі зібрали гроші і купили 300 гектарів землі. У них буде відразу інше ставлення до цієї землі, до цього підприємства, бо це буде їхня приватна власність. Вони будуть дбати про неї краще, ніж, якщо б земля була в оренді. 

Якщо правильно обрати обмеження і правильно створити комунікації, то ніякого «рабства», яке жахає селян, не буде!

Землю ніхто не забере без бажання власника

Третє застереження – «землю заберуть». Чому? Навпаки, право власності дає вибір – можна самому господарювати, якщо є можливості, або передати в оренду, якщо не хочеш продавати. І власники, і потенційні покупці отримають право вибору. 

Тоді як, зараз вибору немає! Можна тільки здати в оренду. У більшості випадків на тих умовах, які тобі диктує єдиний орендар, який є в тому конкретному місці. Це більше рабство, якщо оцінювати такими категоріями, аніж можливість вільно продавати і отримувати реальні кошти. 

Коли буде ринок землі, селянин зможе продати свою ділянку і це створить конкурентну перевагу. Це зовсім інші гроші на село. Це те, що дійсно дає селу можливість починати дихати і рухатися вперед. Це доля 6,5 млн українців, які зараз мають право на землю.

Ринок землі, нарешті, дасть селянам інструмент, за рахунок якого вони зможуть отримати кошти і розпорядитися ними на власний розсуд – займатися сільським господарством, створити інший бізнес, придбати нерухомість або просто прожити гідну старість.

Держава цих коштів не дає і не дасть. Держава не створює робочі місця на селі. Люди по-іншому ставитимуться до землі, яка перестане бути віртуальною власністю, і отримають більші і реальні можливості для розвитку.