Дисидентський рух в УРСР

Значення дисидентського руху в Україні

Перш,  ніж вести мову про дисидентський рух, було б доречним згадати, що він собою являв.  Дисидентство - це опозиційний рух в СРСР, зокрема в УРСР  з кінця 50-х – до середини 80-х, метою якого була демократизація  суспільства, дотримання прав і свобод людини, а в неросійських республіках - боротьба за національні права, незалежність та власну державність.

Учасників  руху називали дисидентами, що було синонімом до слова  «інакодумець». Чому саме інакодумець? Відповідь на це питання слід шукати, відштовхуючись від політичного режиму Радянського Союзу. В той час політична система базувалася на жорсткому контролі культурної  та політичної діяльності республік, що входили до складу СРСР і навіть незначне відхилення від системи політичних поглядів жорстоко каралося.

Власне кажучи, в Україні дисидентський рух досяг найбільшого розмаху на відміну від інших союзних республік. Українські дисиденти були занепокоєні двома головними проблемами, що торкалися прав нації  і прав людини. Слід зазначити, що конкретного розподілу між цими проблемами не було, адже існування одного не можливе без існування іншого, нація і людина – це єдине ціле.

Виникнення дисидентства припало на період послаблення тоталітарного режиму, період «хрущовської відлиги», коли нація, переживши десятиліття терору,  відчула ,  яке значення має власна державність, національна мова та культура.  Дисиденти були поборниками прав і свобод людини, вони відкрито висловлювали власне невдоволення політикою СРСР та владою.

Відчувалася в той період і відносна лібералізація, однак варто зазначити, що радянські каральні органи працювали, як і раніше, досить активно. Викривалися та ліквідовувалися підпільні організації, розроблялися методи боротьби з «інакомислячими», які могли створювати певні проблеми у політичній системі СРСР.

Першими та основними організаціями, утвореними дисидентами, були:

- Українська робітничо-селянська спілка(УРСС)

- Об'єднана партія визволення України

- Український національний фронт (УНФ)

- Український національний комітет (УНК)

Саме ці організації стали каталізатором масового розгортання дисидентського руху та активної боротьби за незалежність України.

Дисидентство проявлялося у досить різноманітних формах суспільної діяльності. Однак історики виділяюсь 4 основні напрями руху дисидентів: самостійницький, національно-культурний, правозахисний та релігійний.

Найбільш проблемним  став самостійницький напрям, адже його метою було здобуття незалежності Українською державою. Представники, чия діяльність була спрямована на досягнення цієї мети, зазнали найбільшого переслідування.

Не менш важливим був національно-культурний напрям, що був представлений так званими «шістдесятниками» - національною інтелігенцією, літературознавцями, письменниками, що були зацікавлені у культурному та духовному відродженні, розвитку української мови та її культури, запобіганні русифікації та збереженні українського слова.  

На захист невід'ємних прав людини, за дотримання конституції і законів, виступали представники правозахисного напряму. Вони обстоювали ідею рівності людей, гуманістичні погляди, засуджували комуністичний терор щодо тих, хто не підтримував тоталітарний режим.

Не можна недооцінити важливість релігійного питання в той період. Духовне життя протягом історичного розвитку нашої держави завжди було невід’ємною частиною народу.  Дисиденти  обстоювали права віруючих, намагалися всілякими методами легалізувати діяльність Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков та повернути відібрані державою храми  тощо.

Варто згадати найвизначніших учасників дисидентського руху в Україні, а саме: В. Чорновола, І. Дзюбу, А. Горську, С. Хмару, В. Стуса, В. Симоненка, Н. Світличну, В. Мороза, Л. Лук'яненка, М. Руденка, Я. Лесів та ін. На мою думку, ці постаті відіграли величезну роль у діяльності дисидентів, дали поштовх для подальшого розвитку нашої держави, стали натхненниками для інших культурних діячів та прикладом непохитної волі на шляху до досягнення незалежності.

Значення діяльності українських дисидентів важко переоцінити, адже розуміючи загрозу своєму життю, не дивлячись на жорстокі переслідування, утиски та придушення опорів з боку влади, дисиденти не припиняли свою роботу, не ставили під сумнів вірність власних політичних поглядів, а головне, вступаючи у нерівну боротьбу, їх не лякала потужна влада Москви.

Завдяки дисидентському рухові відбулося пробудження української свідомості, українці почали усе більше усвідомлювали свою значимість як      самобутнього народу, що повинен мати власну незалежну державу, яка здатна піднятися, вирватися з-під чужої влади та не зупинятися в своєму розвитку.

В наш час дисидентство заслуговує величезної пошани та служить прикладом любові до своєї Батьківщини. Я вважаю, що сучасна молодь повинна брати за основу діяльність дисидентів, в якій відчувається незламність духу та власних переконань.

Отже, пам’ятаймо свою історію, своє коріння і намагаймося зробити усе можливе для процвітання нашої рідної Батьківщини!