Звернення Руслана Демчака

Депутат має бути чесним – перед людьми, перед своєю Батьківщиною. Депутат має бути підзвітним громаді, яка його обрала. Ви маєте знати, що кожен депутат робить для вас – які закони він підготував і як це покращить Ваше життя, як це захистить Ваші права. Якщо депутат цього не робить – він не виконує своєї роботи.

Я знаю, що перше чого Ви прагнете – це ніколи більше не бачити у владі брехливих людей.

Роками такі депутати були у нашій Верховній Раді, роками вони давали Вам обіцянки, а потім аморально та грубо їх порушували. Вони не знають, що таке чесна перемога. Вони не знають, що таке порядність. І вони не бояться ні законів Божих, ні законів людських.

Так не має бути! Я за зміни до законів про підзвітність та відповідальність органів державної влади перед народом України.

Мої конкуренти кажуть, що навколо – багато ненависті. Про яку ненависть йдеться? Я не бачу ненависті. Я бачу лише самовідданих людей, які готові на все заради Батьківщини, заради своєї землі, заради майбутнього своїх дітей і спокою в серцях своїх батьків. Де б вони не були – на фронті чи в тилу, волонтери вони чи лікарі, вчителі чи підприємці.

Мої конкуренти розповідають, як вони піклуються про нашу багатостраждальну державу. А хто привів нас усіх, Україну до такого стану? Чиїми руками це все робилось? Регіонали, комуністи були головними диригентами при прийнятті неконституційних законів 16-го січня.

Тому дивує не те, ЩО вони говорять. Дивує те, що вони вважають ЗА МОЖЛИВЕ щось досі говорити людям.

Тепер вони кажуть, як діткам привозили гостинці і підтримували ветеранів та афганців. Але ми всі точно знаємо, що дітям треба не гостинці. Дітям потрібна можливість будувати своє майбутнє.

Ветеранів і афганців треба підтримувати не на словах.

Адже це – афганці були серед тих, хто гинув взимку на Майдані. Гинув, бо представники колишньої влади не могли віддати її без крові. В тому числі і афганці – серед тих, хто гине зараз на східному фронті.

Хіба можна чашками та блокнотами відкупити провину за смерті наших земляків: Школьного Олега с. Старостинці Погребищенського району, Мушти Максима с. Ковалівка Немирівського району, Багнюк Олександра м. Іллінці, Біди Євгена с. Кантелина та Коваль Михайла с. Купчинці Іллінецького району.

Тому для мене першочерговим законом є забезпечити соціальні виплати та пільги учасникам АТО і членам їх родин. А також надати тим нашим хлопцям, які цього потребують, статус інвалідів війни.

Тепер дехто з моїх конкурентів каже, що склав з вами, шановні виборці, спільну програму роботи на 5 років. Хто її бачив, ту програму? Кому стало жити краще за попередні 2-а роки? Чи не тому вибухнув людський гнів?

Ось про що вони б мали б звітувати.

Але вони звітують про куплені регалії «почесних ректорів» - відібрані у викладацького складу та у тих, хто десятки років за копійки віддає себе освітній і науковій праці, і дійсно на те заслуговує.

Про те, що тоді, коли люди віддають бійцям та біженцям останні копійки із зарплат і стипендій, дехто з кандидатів в депутати ділиться своїми зібраними із людей хабарами із бойовиками-терористами.

Про те, що дехто з них боїться приїхати на свою малу батьківщину. Боїться людського гніву та правди про свої так звані здобутки. Так боїться, що змушений балотуватись у чужому окрузі де не проживає і не народився.

Ці «вовки в овечій шкурі» НЕ хочуть чути правди і НЕ хочуть у неї вірити. Правду вони називають брехнею, чорне – білим, а ті, хто не хоче більше цієї брехні чути, для них – вороги.

Тому ці цинічні представники колишньої влади маніпулюють дружбою та давніми стосунками, мовляв, не треба вірити сюжетам по телебаченню. Але ж ваші справжні друзі не вбивають дітей. Справжні друзі не розв’язують війни.

Вони кажуть, що час – головний суддя, він все розставить на свої місця. Ні, шановні земляки! Головні судді – закони України, правда і громадяни, які розуміють і знають значно більше, ніж дехто думає. Реваншу – не буде. Занадто трагічна ціна свободи для України.

Любов до Батьківщини не має віку. Вона або є, або ж – її немає. Любов до Батьківщини – у силі любові до недоторканності її кордонів та у повазі до життя кожної людини, яка на цій землі живе. Саме за таку любов загинули молоді хлопці на Майдані та гинуть на Східній Україні.

А винуватці цього не мають права балотуватись до Верховної Ради. Найкраще – це покаятися. Це – попросити на колінах вибачення у своїх виборців і піти з політичної арени.

Я щиро вірю, що після Революції гідності та всіх випробувань, які випали на долю нашої країни, ніхто з громадян України не повірить цинічним вигадкам представників старого режиму.

Я щиро бажаю змін для моєї країни і народу, тому я поділяю курс Президента України Петра Порошенка на підтримку європейського вектору розвитку України. Переконаний, що мого досвіду, знань та бажання достатньо, щоб увійти до команди реформаторів, яка принесе довгоочікувані зміни в Україні, щоб побудувати моральне суспільство, де громадянин стоїть в центрі державної політики.