ЛуЛя проти Юлі

Комуністично-ригівська опозиція, підсилена “Батьківщиною”, звинувачуватиме Порошенка в бойових діях на Сході України. Одні вимагатимуть припинення війни, інші - введення воєнного стану. Це діятиме на

Прогнозувати результати виборів до Верховної Ради України, які мають відбутися 26 жовтня цього року, – річ невдячна і подібна на гадання на кавовій гущі.

І все ж певні тенденції вже очевидні. Якщо вірити соціологічним опитуванням, найбільше голосів отримують політичні сили під проводом Петра Порошенка та Олега Ляшка.

Складається дивний симбіоз, коли “Солідарність” нинішнього українського президента, про яку мало хто з пересічних виборців знав у минулі роки, перетворюється на потужний бренд з іменем Порошенка і утворює в парламенті коаліцію з Радикальною партією Ляшка. Найімовірніше, що порошенківців у поході на парламент очолить Юрій Луценко, тоді коаліція вимальовується як Лу-Ля (Луценко-Ляшко).

Очевидно, що в ролі основної опозиції виступить “Батьківщина” на чолі з Юлією Тимошенко. Це вже не та політична сила, що була колись. Ключові гравці нинішньої української держави – Яценюк, Турчинов, Аваков та багато інших – відходять від Тимошенко, переметнувшись у стан “ворога” – Порошенка, підсиливши його і послабивши “Батьківщину”. Здобувши набагато менше голосів, ніж у нинішньому складі Верховної Ради України, тимошенківці навряд чи захочуть увійти до коаліції ЛуЛя, відіграючи свою роль у розхитуванні ситуації в Україні.

Натомість прихильники Віталія Кличка, без сумніву, підсилять коаліцію і, власне, зроблять її такою, бо самих сил Порошенка і Ляшенка не вистачить. І не має значення, чи вибори відбудуться за старою схемою, коли окремі партії йтимуть колоною, паралельно здобуваючи місця на мажоритарних округах, чи будуть внесені нові правила гри на кшталт блоків і партійних списків, чи виникне якась інакша змішана система.

Сподіватися на проходження комуністів до парламенту не доводиться, хіба що мінімальна кількість депутатів таки прорветься до омріяного крісла. Значно порідшають ряди Партії регіонів, а брат-близнюк ПРУ (Партія розвитку України) теж навряд чи зможе порадувати своїх потенційних виборців. Натомість деякі перспективи мають політичні сили Сергія Тігіпка та Наталії Королевської – звісно, серед виборців Східної України.

Схоже, що наступний парламент залишиться без націоналістичних сил. “Свобода” явно втратила свого виборця, хоча може ризикнути на мажоритарних округах, а Правий Сектор, очевидно, на вибори таки не піде.

Комуністично-ригівська опозиція, підсилена “Батьківщиною”, звинувачуватиме Порошенка в бойових діях на Сході України. Одні вимагатимуть припинення війни, інші - введення воєнного стану. Це діятиме на руку Москві. Я не впевнений, що й ляшковці і значна частина порошенківців не вписуються в цю схему. Доказів і відчуттів хоч відбавляй, і якщо бойові дії на Сході України таки затягнуться, а Путін під час так званої російської осені ще й мордуватиме Південь нашої держави, - то підозри в “зливі” української державності стануть очевидними.

Не зачаровуючись у майбутньому парламенті, бо все одно в ньому доведеться розчаруватись, впевнений, що вибори до Верховної Ради все-таки слід проводити. Якщо майбутні народні депутати усвідомлять свою роль, то повинні зрозуміти, що мають прийняти насамперед закони, пов’язані з реформами у широкому значенні цього слова. Зараз управління державою здійснюється в ручному режимі – і в значній мірі, зважаючи на війну з Росією, це можна виправдати. Але й за ці два роки була можливість прийняти хоч якісь законодавчі акти, скеровані на майбутнє і пов’язані з реформуванням. Цього не було зроблено. Зважаючи на те, що більшість у майбутньому парламенті буде таки проукраїнською і про-європейською, слід сподіватися на певні позитивні кроки в цьому напрямку.

Боюсь лише, що ЛуЛя так воюватиме з Юлею, що протистояння між Ющенком і Тимошенко видадуться дитячою забавкою, а українську державність вкотре чекатимуть серйозні випробування.

Анатолій ВЛАСЮК

27 серпня 2014 року