ДВА ПАРАДИ

Ми позбулися совкового погляду на військовополонених, яких неодмінно називали “ворогами народу”. У нас і колишній міністр оборони побував у полоні. Такі реалії військового часу, і ніхто від цього не застрахований. Можна з гідністю померти за Україну, а можна достойно вести себе у полоні і не йти на жодну співпрацю з ворогами.

Кремлівські політтехнологи не знайшли нічого кращого, як на військовий парад у Києві на День Незалежності України відповісти так званим “парадом військовополонених” у Донецьку.

Вперше за п’ять років Україна провела військовий парад у столиці. На тлі подібних дійств у Москві все виглядало занадто скромно. Але ми країна, яка захищається від агресора, - на відміну від Росії, яка страшить світ своїм озброєнням.

Всі, хто дивився парад наживо чи по телевізору, відчули гордість за країну, за відроджену армію та, що там казати, і за Президента України Петра Порошенка. І нехай у найближчі три роки ми вкладемо в армію сміхотворні 40 мільярдів гривень, які не йдуть у жодне порівняння з коштами, які витрачає Росія на свої збройні сили, все ж є розуміння у керівництва держави, що слід зміцнювати своїх, аби не стати жертвою агресорів. З іншого боку, ми розуміємо, що ці 40 мільярдів гривень будуть забрані з коштів, які би могли піти на економічні та соціальні реформи. Але такі реалії часу. Нам ще довго доведеться жити в умовах агресії з боку Росії, зараженої євразійським вірусом ненависті до всього українського.

Натомість дійство в Донецьку теж мало психологічний підтекст. Наші військовополонені в терористів є – і це факт. Висловлювалися припущення, що це постановочна мильна опера, коли замість захоплених у полон українських вояків йшли підставні особи з числа самих терористів. Але це не підтвердилося. Терористи і їхні кремлівські ляльководи порушили міжнародні норми поводження з військовополоненими, і це ще один пункт для звинувачень у Гаазі.

Ми позбулися совкового погляду на військовополонених, яких неодмінно називали “ворогами народу”. У нас і колишній міністр оборони побував у полоні. Такі реалії військового часу, і ніхто від цього не застрахований. Можна з гідністю померти за Україну, а можна достойно вести себе у полоні і не йти на жодну співпрацю з ворогами.

На дійстві в Донецьку ми побачили чистеньких донеччан, які завчено називали наших хлопців “фашистами”, воду в чистеньких же поливальних машинах. А як же гуманітарна катастрофа, про яку патякає Путін? Чи вона стосується лише простих громадян, а не тих, кого виставили заради кремлівської постановки?

Військовий парад у Києві і так званий “парад військовополонених” у Донецьку показав, що наступає злам в інформаційній боротьбі між Кремлем і Банковою. Весь світ побачив, на чиєму боці правда, хто справді веде вітчизняну війну, як висловився Петро Порошенко, а хто порушує норми міжнародного права. Зіштовхнулися два полюси – моралі та аморальності, і це яскраво продемонстрував День Незалежності України, після якого ми вже ніколи не житимемо за календарем Росії.