Три правди про АТО. У кожного своя

E Білу Церкву з АТО повернулися на короткочасний перепочинок близько сотні військовослужбовців

23 серпня у Білу Церкву повернулися на короткочасний перепочинок близько сотні військовослужбовців, які воюють на сході країни з озброєними та вивченими Росією військовими формуваннями.

Історія появи в Білій Церкві солдатів, які були призвані по мобілізації супроводжувалася скандальними чутками, які додали горючої суміші у полум’я народного невдоволення перебігом так званої АТО. Поки частина мешканців міста звозила до військової частини різноманітні продукти харчування, військова прокуратура брала у бійців пояснення щодо, буцім то, самовільного залишення розташування підрозділів.

Через два дні біля основного КПП 72-ї механізованої бригади було людно. Сюди прийшли не лише члени сімей військовослужбовців, але і самі солдати. Переважно, це чоловіки у досить таки солідному віці, але й було багато таких, по кому одразу ставало видно, що їх зістаріла війна.

Поки бійці, обнімаючись, зустрічали своїх однополчан, над майданчиком перед розташуванням бригади був справжній ґвалт. Ніхто не слухав нікого і ніхто нікому не вірив. Нині, це страшна трагедія для армії, суспільства, країни, адже у трьох умовних груп на майданчику було три правди. У кожного своя.

Правда перша. Командирська.

Командир віддає наказ, який підлеглі мають беззастережно виконувати. Якщо наказ не виконується, то армія припиняє своє існування, як боєздатна сила. Нинішній командний склад Збройних сил України, починаючи від сопливого лейтенанта і закінчуючи пихатим генералом, не має достатнього авторитету, який дозволяє кидати бойові частини в стрімкі, сміливі рейди, що мають закінчитися успіхом, хоча з них повернуться не всі. Тому офіцерство частенько зривається на матюччя і дивиться на солдата, як на шантрапу, яка не хоче діяти згідно наказів. Відстань між рядовим, сержантським та офіцерським складом дедалі збільшується. 

Можливо, у разі швидкого успіху АТО, цього б і не сталося, але ворог озброєний і оснащений набагато краще ніж український солдат. Тому і підозрюють солдати офіцерів у всіх смертних гріхах, хоча і генерали можуть бути заручниками наказів генералів з більшою кількістю зірочок на погонах. І коли заступник командира 72-ї бригади заявляє: «Ніякої ротації особового складу найближчим часом не буде!», його готові лінчувати прямо біля воріт КПП, хоча він діє згідно наказу і доводить його до відома присутніх. Це його, командирська, правда.

Правда друга. Солдатська.

Обпалені вогнем після вибуху ракет, випущених з системи «Град», чоловіки ніякі не солдати. Вони були відірвані від сімей і після короткої підготовки кинуті у бій. Більшість із них на полігоні валяла дурника і не вміють викопати елементарні інженерні укриття для себе та техніки (на власні очі бачив протитанкові гармати ледь прикриті гілочками чи нічим не замасковані зенітні установки серед пшениці. А над цим господарством повільно планує розвідувальний «безпілотник»), оскільки не вірила у те, що доведеться воювати по-справжньому, умовах коли на голову падають міни та снаряди, а ти, подекуди, не можеш вистрілити у відповідь. Ворог хитрий і облаштовує свої позиції в житлових кварталах, за лінією державного кордону. Але не хочеться дорікати чоловіку, у якого тремтять руки після того, як він цими руками збирав те, що залишилося після бойового товариша після влучання ракет. «Нас накрило «Градом», але була команда сидіти по окопах і нікуди не відходити. На наступний день нас знову накрило «Градом». Ніякої підтримки у нас не було, авіація не літала. Якщо хтось скаже, що ми дезертири, то нехай поїде у те пекло. Мене всього трусить, я кричу ночами, бо мені сниться окоп і як я ховаюся від обстрілу. Нам виписали відпустку, вивезли в Розівку на блок-пост і викинули там. Ми власним коштом добиралися додому», говорить один з учасників АТО. 

З’ясовується, що більшість солдатів не має документів, які б підтверджували їхню участь у відбитті агресора. «Навіть у деяких госпіталях вимагають доказів, що ми з АТО», - понуро говорять вони. Дивлячись на їхні пошарпані однострої і геть стоптані черевики розумієш, що такої розкоші, як якісний бронежилет, вони і в очі не бачили. Ці вояки тихий (поки що тихий) докір тим, хто «кришує» тилових «пацюків» і злочинців у військовій ієрархії, які продовжують розкрадати армію.

Сьогодні ці прості дядьки вимагають ротації і мріють повернутися до матерів, дружин, дітей. Хоча є і інші випадки, коли солдати кажуть, що не підуть з позицій, адже тоді ворог прорветься в серце України. Таких мало. Це правда солдатська.

Правда третя. Материнська.

Матері й дружини вже не вірять нікому і вимагають повернути чоловіків додому. При цьому вони не чують ніяких аргументів. З такими людьми потрібно говорити спеціалістам-психологам, про що наш недолугий державний апарат і не почухається. Тим часом деякі жінки налаштовані настільки агресивно, що піднімали руку на жінок-військовослужбовців, які приїхали у відпустку з війни. «Чого ти, суко, тут, а мій син там!!!» - кричала одна з жінок. На початку місяця вона з такими ж прокльонами і матюками казала, що їй байдуже, якщо бомби будуть падати на її сусідів та власних онуків. Дико? Не потрібно дивуватися, адже більшості громадян України держава не дала нічого крім поневірянь і злиднів, тож особливого сенсу її захищати вони не бачать. Це трагедія країни, яка потім переростає в особисту трагедію, бо не одне покоління таких крикунів своїми руками закопувало вмерлих від голоду чи закатованих чекістами дітей в землю. Пам’ять у народу коротка, але зміна бригадам тільки починає готуватися і боюся, що знову під «Гради» будуть кинуті погано навчені сорокарічні дядьки. Така материнська правда.

Війна на Донбасі давно перестала бути романтичною забавкою войовничо налаштованих молодиків. Сьогодні це брудна, кривава але необхідна робота. Ротація просто життєво необхідна бойовим частинам, адже їх, знесилених і зневірених, просто нищать. Якщо не фізично, то морально. Там, на сході, йде війна, а на війні проявляються, як найкращі, так і найогидніші риси людської натури. Тож не дивуйтеся, якщо скоро ви дізнаєтеся про кричущі факти наживання на крові, мародерства і підлості. Перезавантаження влади не відбулося. Війна все спише?