ОСОБЛИВОСТІ РОСІЙСЬКОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

Особливості російського інформаційного простору

Для українського споживача інформація є тією стравою, яку краще подавати холодною, у тому сенсі, що критика режиму та йому опозиційного руху – невід’ємна частина нашої ментальності.

Цьому сприяють декілька центрів впливу на українській інформаційній арені:
·         Віктор Пінчук – StarLightMedia :
Канали «СТБ», «ICTV», «Новий канал», «М1», «М2», видання «Факти» та ін.
– 30% пелеринку, найбільша група на медійному ринку України 

·         UMH group (від ВЄТЕК)– «Сім’я»:
Інтернет-сайти Korrespondent.net, Forbes.ua, Vogue.ua, Football.ua, Bigmir)net, i.ua, Tochka.net, KP.ua, Aif.ua, Vgorode.ua, iSport.ua, Gloss.ua; радіостанції «Авторадио», «Ретро FM», «Наше радио», «Europa Plus», «Голос Столицы», «LoungeFM», «Джем FM»; журнали «Forbes», «Vogue», «Кореспондент», «Теленеделя», «Футбол», «Комсомольская правда», «Аргументы и факты».
               – друга за величиною українська медійна група

·         Дмитрро Фірташ (80%)/Сергій Льовочкін (20%) – Inter Media Group
61% акцій ПАТ «Телеканал „Інтер“» (крім них: російське ВАТ «Первый канал» (29 %), 10% Світлана Плужнікова – вдова засновника), крім того: «Enter-фільм», телеканал «Піксель», «К1», «К2»
– 20% пелеринку           

·         Ігор Коломойський – 1+1 Медіа
Інформаційне агентство «УНІАН»; канали «1+1», «2+2», ТЕТ; ТСН.ua
– 16% пелеринку

·         Медіа Група Україна (media-проекти Групи «SCM») 
канали «Україна», «Футбол 1», «Футбол 2», «Донбас»; видання «Сегодня»
– 10 % телеринку


Крім того, інші політичні ресурси України:
«Українська правда» – Олена Притула – незалежний
«Цензор. нет» - припусують «Батьківщині»
3s.tv – Савік Шустер Студія

Основні медіа-гравці політичного спрямування

Примітка: «вага» джерел не враховується, тому що є достатньо зрозумілою.
Віктор Пінчук – 3 джерела, Коломойський – 1-3 джерела, Фірташ/Льовочкін – 1 джерело, Ахмєтов – 2 джерела, «Сім’я» – 3 джерела, 1 незалежне джерело.

Звичайно, не завжди олігархи перебувають у «натянутих» стосунках, завше знаходять точки дотику, але за умов боротьби за політичний трон, фактор багатополярності українського медіа ринку може лише тішити. Як приклад – недавній документальний фільм «Приват Хамелеон» на «Інтері», де вимальовувалися жахи (реальні та не дуже), скоєні Коломойським і негайна відповідь губернатора Дніпропетровської області на 5(президентському) каналі.

Українське ТБ характерне слабкістю національних джерел (Першого національного каналу) та відсутністю більш-менш послідовної інформаційної політики, що вилилось у цілковитий програш інформаційної війни з РФ через відсутність або ж непопулярність українського ТБ на територіях Донбасу, Луганщини та Криму. Примітно, що саме землі з найменшою кількістю «проукраїнського слова» і опинилися у епіцентрі т.зв. «Української кризи». Виправити цю негативну ситуацію покликаний Закон України Про Суспільне телебачення і радіомовлення України від 17.04.2014.

Крім того різноманітності думок сприяє демократичний політичний режиму країні, що допускає відкриту, пряму та агресивну критику.


Детальніше зупинимося на медіа-ситуації в Російській Федерації, яка є кадинально іншою.



Серед основних гравців на російській інформаційній арені виділяють:

·         Державне інформагентство «Россия сегодня»– РИА Новости           
«РИА Новости» перебуває у стані ліквідації:
RIA.ru
Московські новини - щоденна міська газета
РАПСИ – агентство правової інформації
Прайм – інформаційне агенство

·         Державне агентство «ИТАР-ТАСС»

·         Недержавне інформагентство «Интерфакс»
Михайло Комісар (50 %), Ренат Абдуллін, Андрій Мартинов и В’ячеслав Тєрєхов (по 16 %), Олена Колеснікова (2 %)

Ці три агентства визнаються домінуючими на російській арені, проте варто розглянути і ВГТРК – ключовий аспект у системі державних ЗМІ

·         Державне агентство ВГТРК (Всеросійська державна телевізійна і радіомовна компанія)
Телеканали
Телеканал «Росія-1» - загальноросійський, флагманський телеканал ВГТРК; Телеканал «Росія-2» - загальноросійський спортивно-розважальний телеканал; Телеканал «Росія-К» - загальноросійський культурологічний телеканал; Телеканал «Росія-24» - загальноросійський інформаційний телеканал; радіостанції «Радіо Росії», «Маяк»; інтернет-видання Вести.ru
Аудиторія – більше 200 млн. чол.


Інші:
·         РБК (РосБизнесКонсалтинг)
 (57,05 %) через кіпрську компанію контролює група «Онэксим» Михайла Прохорова
Rbc.ru, телеканал «РБК», однойменний журнал, газета «РБК Daily».

·         Национальная Медиа Группа (приватний медіахолдинг)
Акціонери компанії - банк «Росія», «Северсталь-груп», «Сургутнефтегаз», «Согаз».
25% «СТС Медиа»
25% ОАО «Первый канал»
П’ятый канал (72,4%)
РЕН ТВ (68%)
LifeNews TV
та ін.

·         Державне медіахолдинг Газпром-Медиа Холдинг
Володіє наступними активами: «НТВ», «ТНТ», «Авторадио», «Эхо Москвы», «Comedy Radio», Relax FM, Сити-FM, Детское радио, Comedy Club Production, видеохостинг «Rutube».

·         РИА «Ореа́нда»
приватний холдинг: sport.ru, oreanda.ru

Серед відомих періодичних та інтернет-видань, сайтів та соціальних мереж :
Lenta.ru (Афиша-Рамблер-СУП)
Gazeta.ru (Афиша-Рамблер-СУП)
Яндекс.ру (Яндекс)
Вконтакте (52% Mail.Ru Group)
Одноклассники.ru (Mail.Ru Group)
Mail.Ru (Mail.Ru Group – найбільше акцій у Алішера Усманова)
«Коммерса́нтъ» —російський видавничий дім (Алішер Усманов)
Комсомольская правда – видавничий дім (група компаній ЕСН)

Крім того, Mail.Ru Group володіє 51 % української пошукової системи МЕТА.


Як видно, телебачення є інформаційним гегемоном у Російській Федерації. Навряд чи ситуація в Україні кардинально різниться, але саме цей фактор сприяє ефективності пропаганди в РФ.


Перший мультиплекс цифрового телебачення Росії (пакет цифрових телеканалів РТРС-1) - пакет загальноросійських обов'язкових загальнодоступних телеканалів і радіоканалів цифрового телебачення.

o   «Первый канал» – «Национальная Медиа Группа» (25 %) , уряд Росії (більше 50%)
o   «Россия 1» – «ВГТРК»
o   «Россия 2» – «ВГТРК»
o   «НТВ» – «Газпром-Медиа Холдинг»
o   «Россия 24» – «ВГТРК»
o   «Пятый канал» – «Национальная Медиа Группа» (72 %)
o   «Россия-Культура» – «ВГТРК»
o   «Общественное телевидение России» (ОТР) – «Общественное телевидение России»
o   ТВ Центр (ТВЦ)– уряд Москви (99,3 %)

Приватний лише один – «Пятый канал».


Відзначаємо малу долю переглядів телеканалу опозиційного каналу «Дождь» (2%).

Загальноросійські обов'язкові загальнодоступні радіоканали
o   Вести FM  – «ВГТРК»
o   Маяк  – «ВГТРК»
o   Радио России – «ВГТРК»


У другому мультиплексі (пакет цифрових телеканалів РТРС-2) переважають «СТС Медиа» (пакети акцій в двох телеканалах з 10), «Газпром-Медиа Холдинг» (3 з 10) та «Национальная Медиа Группа» (3 з 10), загалом контролюючи 6 з 10 каналів другого пакету.

Цікаво подивитися на рівень довіри джерелам інформації. Здається, що рівень довіри до телебачення не занадто високий, враховуючи відповідність думок пересічних громадян телебаченню, але телебачення перевершує в довірі друзів, рідних та сусідів рівно в 2,5 рази, в стільки ж – інтернет.


Ситуація з другкованими виданнями:


Підсумуємо основні джерела політичних новин в Російській Федерації:

              Назва                          Власник джерела                   Статус джерела

Примітка: точний статус джерела встановити складно, статус враховувався виходячи з близькості 
власника джерела до офіційних структур.

Серед телеринку виникає наступна пропорція: 9 з 10 (90%)загальнообов’язкових каналів Росії – державні, що відображаєтсья на об’єктивності інформації, яка подається. Також 3 з 3 загальноросійських радіостанції є державними (100%).
Серед трьох найбільший інформаційних агентств – два («Россия сегодня», «ИТАР-ТАСС») державні (66%). 

Серед інфоджерел в інтернеті: більша кількість відносно незалежних джерел частково компенсується великою кількістю «ботів», які активно пропагандують «руський дух».

У сумі: з 26 медіа-ресурсів 10 (38%) напряму контролюються державою, ще 11 (42%) – є залежними від неї. Максимум 5 (19%) джерел є відносно незалежними, як мінімум інші 21 (81%)– підконтрольні уряду РФ. Враховуючи, що навіть таке джерело як «Lenta.ru» перебуває під натиском офіційних структур (звільнено головного редактора Галину Тимченко), то число 81 не є кінцевим. Фактично ж більше 90% інформаційного ресурсу (враховуючи «Gazeta.ru» та «Lenta.ru» + Інтерфакс , пам’ятаючи, що політичний режим Россії передбачає надзвичайно тісний зв’язок олігархату та державних структур ) перебуває під державним наглядом. В Україні ж жоден з інформаційних важковаговиків не підконтрольний державній структурі.
З іншої сторони, по популярності Володимира Путіна можна казати про кількість об’єктивних російських медіа у РФ та про свідоме користування зарубіжними порталами жителями РФ. Можлива частка  останніх – 10% від загальної кількості жителів РФ.

Виходячи з нинішнього рейтингу Володимира Путіна (83-86%) можна казати, що це практично піковий показник у даних умовах, враховуючи кількість підконтрольних йому ЗМІ. Доля прихильників президента РФ може збільшитись у випадку санкцій зі сторони Заходу (в цьому випадку і зменшитись також), прямої агресії Росії з відповіддю української сторони.

Характеризуючи інформаційну політику РФ всередині країни, важливо помітити акцент на зовнішній політиці, геополітиці та міжнародних відносинах, особливо у даний період (природньо).
Крім того, інформаційний ринок характеризується неоднорідністю ринку по регіонам та централізованістю.  Слід розуміти, що відповідаючи на запитання, яку роль відіграє Росія на світовій арені, звичайна людина (особливо з периферії) відповідатиме тією інформацією, яку дістав з телевізора, бо ж лише чверть росіян уважно (на їхню думку) слідкує за інтернет-простором.