Росія – драконові зуби заздрості й невігластва.

Читайте щоденники Михайла Пришвіна... Ще в 1917 році Пришвін побачив Росію ніби наскрізь і цей погляд пронизує її до сьогодення, можливо, - на віки.

Прочитав книгу-щоденник мого земляка Василя Чепурного «В осім барку» - продовження першої – «Акурайку». Тобто, «Як у райку в цьому домку». Так із санскриту перекладається старовинна колядка із зачарованого довженківського придесення.

Автор спостерігає, думає, вболіває. По - людські. Публіцистичні шкіци, свій приціл політики, літератури, історії сімейного життя, знайомство з Америкою. 

Сподобалась спостережливість Василя за природою, лірична  закоханість в неї: «Люблю дивитися як  дощові краплі у шаховому порядку приминають виноградного листка, «розстрілюючи» його по своїй геометрії».... «Люблю багаття і щоб дрова пахли сосниною чи фруктами»...«На дачі красивенно: сніг оздобив дерева, а вітер десь спить. У птахів таки як у людей: повзики нападають на своїх, а не на синичок. Як українська опозиція...»

Спало на думку, що десь я вже зустрічав подібні  спостереження за природою. Згадав, коли дійшов до полеміки Василя з автором геніальних щоденників - це ж письменник Михайло Михайлович Пришвін (1973-1954), щоденники якого повністю почали публікувати тільки після відміни цензури в 1991 році:  «Улыбка – это единственное, чего не хватает в Евангелии»..  «Русская печь, такая огромная – самая слабая печь защиты от мороза и самая угарная: как мороз, так уж непременно в доме все угорает».

 « Дивно: опоетизована російська піч і раптом – отаке! А я не пам’ятаю, щоб у нас в селі чаділи від печі. Якщо правильно протопити» - полемізує Чепурний з Пришвіним... Чи дійсно не вистачає посмішки в Євангелії – не наполягаю, для Пришвіна - так, для Чепурного – ні. А що до печі?  Опоетизувати - одне, а якісно зробити – інше. Мій старший брат (фаховий пічник) розповідав, що в російській глубинці переробляв примітивні печі: довжина тепло-димових  каналів недостатня - швидко охолоджуються, то жилець заранньо прикриває заслінку, щоб зберегти тепло. Отого й чадіють...

У 1995 році  я лікувався в закарпатському санаторії «Синяк»... Бібліотекар показала передні полиці з книгами, які читають. Детективи, любовні романи, фантастика.. "А далі?" – поцікавився  я. – "Заходять, та ні з чим виходять".

Дійсно: радянські «класики», переклади західникиків, що «реалістично» висвітлювали загниваючий капіталізм, марксистсько - ленінська макулатура...  Дещо знайшов: «Троцький в изгнаии» Исаака Дойчера (переклад з англійської, Москва, 1991) та «Щоденники» Михайла Пришвіна. Щоденники так захопопили мене, що деякі вислови з них я занотував. Нині відшукав той записник, перечитав...  Два-три слова про людину – ї ніби вона поруч. Поділюсь деякими:

- Голова в плечи закопана, выглядывает, как мышь из норы.

- Брюхо побежало вперед, будто катил его генерал перед собой.

 - Глаза не то изумленные, не то бессовестные – очень велики.

 - Один гладкий рот – красная мокрая дыра.

 - Выдубленные солнцем голенища шеи.

Читаю і за кожним рядком постає хтось із депутатів. Не примітив тільки, щоб «голенища шеи» у когось були видублені сонцем. Тількі засмаглі.. Та найбільше мене захопило тонке і щемливо-ліричне спостереження природи:

- Облака, розовеющие как летнее девичье платье.

- Бабье лето неописуемой красоты. Что делали пауки: пока ночь жерлицы стояли, все они были опутаны жемчужными нитями.

- Туман насел так, что капли, собравшись, падали слышно и сшибали лист. Такая тишина!

- Между желтыми листочками, точно блюдечки купав, утка в речке за ночь проложила ходы, и теперь можно видеть, где она плавала.

 Читайте щоденники Михайла Пришвіна – збагатите свій інтелект і духовність. Та головне – пізнаєте (без перекручень) всю безглуздість  революції в Росії, що посіяла серед народу не благе з розумним, а драконові зуби заздрості й невігластва, та  зрозумієте, що Росія без сталінів-путінів – що грядка без моркви. Ще в 1917 році Пришвін побачив Росію ніби наскрізь і цей погляд пронизує її  до сьогодення, можливо, - на віки. Усвідомила це й Ліна Костенко: «Росія – це великий спрут. У всіх, до кого вона привалилася боком, мертвіє тіло нації».  Сьогодні відчули і всі ми.