Легалізація зброї в Україні

Легалізація зброї в Україні

«Веселі, брати, часи настали» - саме цитатою з однойменної композиції гурту Океан Ельзи хочеться розпочати написання даної статті. Зима 2013-2014 років однозначно змінила ментальність українців у багатьох аспектах, одним з яким являється забезпечення особистої безпеки. Як показали події лютого, населенню з палками, битами і бруківкою важко щось протиставити озброєним АК-74 і снайперськими гвинтівками захисникам бандитського режиму. А події «російської весни» (як охрестили цю весну прихильники Антимайдану) підняли питання власної безпеки і самооборони на ще вищий рівень.

Звичайно, можна розпочати масово записуватися в секції бойових єдиноборств, але, як людина, яка не один рік тренується в цій сфері, можу заявити, що правило «проти лому немає прийому» діє, особливо коли альтернативою лому виступає пістолет або автомат. Тому в суспільстві почало обговорюватися давно забуте питання легалізації зброї серед населення.

Для початку пропоную згадати, що саме з засобів особистого захисту може легально і без «папірця» придбати звичайний громадянин України. По-перше, це газові балончики, які у вільному доступі для осіб від 18 років. По-друге, це пневматична зброя та пістолети під патрон Флобера. Не маю бажання детально зупинятися на цих зразках, але відмічу, що зі слів експертів, ця «зброя» (спеціально взяв слово в лапки) пристосована виключно для спортивної стрільби і реальної загрози здоров’ю людини фактично не несе (за виключенням пострілу в око, шию і інші вразливі ділянки тіла, які так само легко можна поранити і за допомогою, наприклад, звичайної столової виделки).

За наявності «папірця» і досягнення відповідного віку громадяни України можуть придбати гладкоствольні і нарізні рушниці, проте через їх розміри, а також заборону носіння в зарядженому і відкритому вигляді, питання їх мобільності не стоїть.

Отримати травматичну зброю теж зможе не кожен бажаючий, а виключно привілейовані категорії громадян (журналісти, народні депутати, державні службовці, близькі родичі працівників суду та правоохоронних органів, особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, та громадяни, які беруть участь в охороні громадського порядку та державного кордону).

Виходячи з наведеної вище інформації простому громадянину легально захистити себе, сім’ю і майно дуже складно. Можна вдаватися до нелегальних методів (наприклад, скористатися чисельними пропозиціями чорного ринку) або прикласти максимум зусиль, щоб закон про легалізацію зброї був прийнятий.

У разі прийняття такого закону, Україна стане в один ряд з такими країнами, як США, Швейцарія, Грузія, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Німеччина, Італія, Польща та інші. Що ж дала цим країнам легалізація зброї?

Якщо вірити статистиці, то вільний доступ до зброї серед населення призвів у вищезазначених країнах до різкого зменшення рівня злочинності (від 20 до 80 відсотків у порівнянні з попередніми періодами), підняття культури володіння зброєю, відчуття захищеності. Громадяни, які володіють зброєю, готові чинити опір як внутрішнім (злочинцям), так і зовнішнім ворогам. До прикладу, в шатах США, де дозволено приховане носіння зброї, населення знищує вдвічі більше злочинців, ніж поліція. В додаток до цього, в цій країні на руках населення знаходиться близько 200 млн. одиниць вогнепальної зброї – мабуть, ворог двічі подумає перед анексією землі, якщо там в кожному вікні сидітиме чоловік з рушницею, пістолетом і автоматом, рішуче налаштований боронити свою землю.

В той же час є зворотня статистика: заборона раніше дозволеного володіння зброї безповоротно тягне ріст злочинності. Прикладом цієї залежності є Великобританія, Канада, Австралія, Ірландія. Після жахливої динаміки, зокрема в Великобританії, влада розглядає можливість перегляду раніше прийнятої заборони і повернення зброї для початку в межі приватної власності громадян.

Виключенням з правила «легалізація зброї = зменшення рівня злочинності і навпаки» є Японія, де жорстка заборона на зброю співіснує з низьким рівнем криміналітету, що, за думкою експертів, легко пояснюється високим рівнем життя населення, жорстким міграційним законодавством і старінням нації.

Повернемося на терени рідної землі і спробуємо розібратися, на скільки близько ми перебуваємо до прийняття даного закону, і хто виступає проти.

 21 березня 2014 року на сайті ВО «Свобода» був опублікований проект Закону України «Про цивільну зброю та боєприпаси» (з текстом можна ознайомитися за лінком http://www.svoboda.org.ua/dokumenty/zakony/048950/), який пізніше був внесений в Верховну Раду, але з незрозумілих причин далі справа не просунулася. Крім того представник партії «Удар» в інтерв’ю одному з українських ЗМІ заявив, що державі потрібен закон про легалізацію зброї. Також аналогічний проект закону було розроблено юристами Правого Сектору за допомогою неназваних народних депутатів і передано на розгляд до Верховної Ради. Не можу не згадати громадський проект Закону України «про зброю» ( http://zbroya.info/uk/kb/zmist ). Тобто, реальна підтримка прийняття закону в парламенті є, що наштовхує на позитивні сподівання.

Хто ж виступає проти легалізації зброї? Перш за все, це монополісти охоронної сфери (правоохоронні органи та охоронні агентства), які прекрасно розуміють, що після прийняття закону стоятиме питання про доцільність тримання такої великої кількості кадрів в їх сфері. До того всього, їм явно не імпонує перспектива отримати опір з боку населення в разі перевищення службових повноважень або банального свавілля, про випадки якого можна часто прочитати в ЗМІ.

Ще одним ярим противником доступу населення до зброї виступають кримінальні кола, які не прямо, але лобіюванням через своїх людей в мундирах і костюмах всіляко ставлять палки в колеса на шляху до прийняття цього закону. З точки зору прагматизму їх позиція зрозуміла: у руках представників кримінального світу перебувають тисячі (якщо не мільйони) одиниць нелегальної зброї, проти якої звичайному населенню важко чинити опір. А от чи захоче злочинець зазіхати на приватне майно, коли за дверима на нього чекатиме хазяїн з умовним пістолетом Макарова – питання риторичне.

Не можу не згадати стереотип, який побутує серед населення: «дай нашим людям зброю, вони почнуть стріляти направо і наліво». Так, не можу не погодитися з існуванням так званого синдрому «боксера початківця» (мій власний термін, який я застосовує до людей, які, наприклад, почали займатися певним видом єдиноборств і після пари-трійки тренувань хочуть випробувати свої нові навички на кому-небудь – синдром лікується радикальним методом як у межах спортклубу, так і на вулиці), як і низьку культуру володіння зброї, але це проблеми, які можна вирішити лекціями, літературою, відеоматеріалами, створенням мережі стрілецьких клубів і об’єднань громадян-власників зброї. Проблеми є, будуть, але їх можна і потрібно вирішувати спільними зусиллями.

Крім того, не можна не згадати, що на руках населення України перебуває близько 2 млн. одиниць легальної зброї, з якої за 2012 рік було скоєно всього 48 злочинів (тобто 0,0024 % від загальної кількості злочинів). Також під час революції 2013-2014 років в руки населення потрапила велика кількість викраденої зброї, і наші громадяни загалом продемонстрували високий відповідальності.

«Отримувати доступ до зброї чи ні?» – це питання повинен поставити перед собою кожен громадянин України. Особисто я не хочу зустрічати потенційного ворога з битою, а мати право і можливість достойно обороняти себе, свою сім’ї, своє майно, свій народ і свою країну. Сподіваюся, що закон буде детально обговорено, максимально адаптовано під українські реалії і прийнято якомога швидше.

Слава Україні!