Краще відповісти на ці питання допоможе короткий аналіз періодів діяльності громадян, які займали посаду президента в Україні.
1991-1994 р.р. - на посаді президента перебуває громадянин Леонід Макарович Кравчук. Діти Незалежності тільки народжуються. При народженні їх зустрічає розпад СРСР, і Україна, як головна стратегічна держава в СРСР, має на той час найпотужніший потенціал серед інших республік, але її активи фактично опиняються в руках колишніх партійних функціонерів на чолі з завідуючим ідеологічним сектором. Діти Незалежності з молоком матері починають відчувати скорочення робочих місць, відсутність нових умов працевлаштування, інфляцію, відсутність національної валюти, купони, черги, базари, контрабанду, злочинність, а головне, відсутність чіткого розуміння стратегії розвитку держави Україна, адже керувати ідеологією та створювати Державу - різні речі. Це при тому, що залишається в державі присутність активів СРСР, яких при розумному використанні вистачило б на побудову Європи навколо України. Але на ці активи є інші погляди, і перші кроки по українській землі діти Незалежності роблять під згасаючий голос чорноморського пароплавства, скрегіт спиляних українських дерев, роздавання «за дарма» потужних підприємств та засмучені очі матерів, які супроводжують перші кроки нових українців.
1994-2005 р.р. - на посаді президента перебуває громадянин Леонід Данилович Кучма. Діти Незалежності вже бігають, активно сприймають світ навколо себе і хочуть пізнати його більше, але наче в дитячий казці про чаклунів споглядають, як за рухами одного «червоного чарівника директора» зникають, наче марево, українські заводи, підприємства, будинки, господарства, ресурси, все, що може мати ціновий ценз попадає «під чари» того чарівника, а разом з ними згасають в очах матерів надії на розвиток власної держави. Засмучені очі спостерігають діти Незалежності разом із чергами до дитсадків, хабарами в поліклініках, з «благодійністю» в школах. І інколи деінде споглядають на жовто-блакитний прапор на фоні танцюючого «чарівника», але не розуміють як на нього реагувати.
2005-2010 р.р. - на посаді президента перебуває громадянин Віктор Андрійович Ющенко. Діти Незалежності вже ходять до школи, але миттю починають вивчати історію своєї держави наново - з’являються нові слова «геноцид», «голодомор», невідомий «червоний терор», і при цьому з’являються «любі друзі», які у слово «геноцид» закладають свій сенс і, переважно, майновий, а ще, більше переважно, доларовий. І під гаслом «лікарні майбутнього» Діти Незалежності споглядають, як з держави відлітає вікова історія та багатства народу, і відлітає, переважно, в літаках, і переважно, в далеку країну. І з цим літаком відлітає, наче марево, Незалежність. І знову інфляція, і знову безробіття, і знову зубожений народ, і поряд з цим палаци та хороми, бо «любим друзям» треба добре жити. А очі матерів не рахують перемоги та досягнення дітей Незалежності, а сумно рахують банківські відсотки по новому курсу.
2010-2014 р.р. - на посаді президента перебуває громадянин Віктор Федорович Янукович. Діти Незалежності вже здобули середню освіту і обирають шлях свого життя, свою професію. В програмі дій для нового покоління, яким є діти Незалежності, вони бачать лише одну професію «працівник на Сім’ю». Вони не хочуть її обирати, вони чують в повітрі слово «Україна», слово, яке, як останній видох, виривається з серця батьків і лунає десь там, над Майданом. Але за час свого зростання це слово не стало для них рідним, як матір, бо і на матір їм тяжко дивитись, бо очі матерів блищать тільки від сліз, а батько стає героєм тільки коли відмовляється від чарки.
Діти Незалежності не чули горде слово «Батьківщина», бо чули інші слова від батьків, бачили інші емоції, а тому за «сходний кошт» ідуть бити один одного під іншим прапором, тому їх легко купити «ПРОТИ», бо в них немає «ЗА». Немає «ЗА УКРАЇНУ», «ЗА МАТІР», «ЗА БАТЬКІВШИНУ», не народилось це відчуття, бо матір в той час думала про інше, її не можна за це сварити, бо вона думала про своїх дітей, дітей Незалежності, яким треба було їсти, вчитись та зростати. Тому зараз, споглядаючи на країну, яку розривають на шматки, ми повинні розуміти - це коїться лише тому, що в свій час її просто не зшили, не зшили нитками жовто-блакитного кольору.
Тому зараз нас так легко взяти, адже свого часу очі матерів були сумними і думки дітей були не про Україну... А як буде матір з щасливими очима, то й будуть діти боронити державу, яка робить очі матерів щасливими.
П.С. 2014…? Може сучасний досвід нам підкаже, що не треба нам нового етапу «керовників», може краще взагалі відмовитись від посади президента, чи зробити її зовсім формальною. Зараз нового/старого «керовника» вибираємо, ще не вибрали, а країну вже ліхорадить. Кого б не вибрали, українці все одно будуть в програші, адже знову обирати треба гіршого з найгірших. Нема серед цих "клієнтів" дійсних патріотів, тому ними легко керувати, і "керовники" все це знають. Наші предки своїм життям дають нам послання, що не притаманний вільному народу царизм. Може краще обрати новий парламент та Кабмін, з дійсними представниками від народу і щоб дбали про матерів, які почнуть зароджувати той патріотизм, який назветься громадянським.