Діти – квіти?

Україна належить до держав-лідерів за кількістю операцій із переривання вагітності. Періодично постає питання про заборону абортів на законодавчому рівні.

Скільки себе пам’ятаю, мене завжди страшенно хвилювала тема абортів. «Як це так – убити свою дитину? Вона ж усе відчуває. Вона ж ні в чому не винна. Я б ніколи такого не зробила», – думала я не раз. Роздратована, обурена на всіх «горе-матерів», ображена за всіх дітей світу.

Бо як можна вступати в статеві відносини, якщо не думаєш про наслідки? Чому за наявності такого розмаїття контрацептивів ні жінка, ні чоловік не турбуються про те, що після чергового сексу можуть стати батьками? А якщо, знаючи про можливість завагітніти, вони все-таки займаються сексом, то чому не можуть узяти на себе відповідальність за свої дії? Це далеко не всі питання, на які я не могла знайти вичерпної відповіді.

За даними МОЗ, щороку в Україні роблять близько двохсот тисяч абортів. Як стверджують соціологиня Людмила Малес і наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень Лідія Ткаченко, за роки незалежності кількість абортів у нашій державі зменшилася в рази. У Радянському Союзі ця процедура була одним із головних способів регулювання кількості населення. Так, у 1990 році кількість абортів в Україні становила понад 1 млн. на рік та у півтора рази перевищувала показники народжуваності.

Тим часом громадські організації неофіційно заявляють про понад 30 млн. абортів, зроблених у незалежній Україні. Для порівняння, у Польщі за цей же період відбулося близько ста тисяч операцій із переривання вагітності. Кожна друга українка хоча б раз у житті робила аборт. У період вагітності до 12 тижнів це можна зробити за бажанням, до 22 тижнів – за соціальними показниками (розлучення, безробіття, відсутність житла, низькі прибутки).  Так, у 2015 році кількість абортів знову збільшилася порівняно з попередніми роками, а народжуваність скоротилася на 100 тисяч. Загалом демографічна ситуація погіршилася.

У розвинених країнах кількість абортів менша, ніж в Україні (за офіційними даними), утричі. Це пов’язано з тим, що сприймаючи секс як спосіб отримати задоволення, люди намагаються запобігти небажаним наслідкам: не тільки вагітності, а й хворобам, які передаються статевим шляхом. Крім того, у багатьох державах світу дітям уже в школі розповідають про безпечний секс. Розвиток сексуальної культури, збільшення кількості контрацептивів та їх доступність тільки допомагають людям із розумом вести своє статеве життя.

 А що в Україні? Можна заплатити лікарю, щоб він не вносив відомості про аборт у картку. Можна зробити аборт «на дому». Говорити про секс – соромно і неетично. Питати про секс – демонструвати свою відсталість і необізнаність. Завагітніти до заміжжя – кури заклюють. Темі сексу в книгах для дітей – ні. У школах – тим більше ні, хіба що у класі дев’ятому, коли більшість школярок уже мали статеві відносини, а якась одна-друга уже й народила.

«Я зробила 17 абортів від свого чоловіка за 15 років», – каже мати трьох дітей, героїня програми «Говорить Україна», яка живе із чоловіком-садистом. Непогано, правда? А чоловік і свекор оплачують ці смерті. Так, саме смерті, бо хто б і що не говорив, ембріон усе-таки живий, а призначення аборту – вбити його. А може і не вбити. Хіба мало таких випадків, коли ці діти все ж народжувалися, і дехто навіть без відхилень?

Ще більш дико усвідомлювати, що жінка, яка вчора зробила аборт, бо ще не готова до дітей, сьогодні мріє про дитинку або вже народила і дуже щаслива від того. Дико спостерігати, як за небажаної вагітності вона йде і викидає дитину, як сміття, бо там ще нічого нема, воно нічого не відчуває, то ще не людина. А завагітнівши за бажанням, замріяно погладжує живіт і з перших днів співає йому колискові, бо дитинка має знати голос мами, їй треба тепло і любов.

«Молоко зникло на третій день. Годую сумішшю. Купую кращу, бо її лікарі порадили, та й Олексійкові вона підходить, то вже не переводитиму на іншу. Правда, на неї йде більше тисячі гривень на місяць, а  на дитину платять 860 гривень», – каже моя знайома, яка нещодавно народила другу дитину.

Їй майже 40. Старшій доньці Оленці нещодавно виповнилося 8. Уже продавши доньчину колиску і чекаючи, коли ж хтось купить і коляску та інші речі, Вікторія раптом дізналися, що знову вагітна. Ця новина впала як сніг на голови їм із чоловіком. Будинок напіврозібраний, бо за гроші, зароблені в Польщі на заробітках, робили капітальний ремонт; плани коту під хвіст; заощаджень немає. На доньку, яка перейшла у другий клас, ледве грошей вистачало, а тут ще одна дитина.

Попри сварки зі свекрухою, яка переконувала зробити аборт, бо «ви ще цю дитину витягніть, як нема грошей», знайома вирішила народжувати. Підгузки на місяць – 1000 грн., суміш – 1000 грн. Ще треба ліки, засоби гігієни, одяг. Це тільки найнеобхідніше для немовляти. А є старша дочка – школярка, яка росте на очах. Ще є вони з чоловіком і незакінчений ремонт. На все про все у них разом із чоловіковою мінімальною зарплатою – близько 4000 грн. місячного доходу. Це ще добре, що живуть у селі, що є свекруха, яка допоможе, що є багато речей Оленки, які можна одягнути поки що і Олексійку.

А когось кинув хлопець, коли дізнався про вагітність. Від когось відмовилися батьки, бо їм не треба доньчин «байстрюк». У когось немає родини чи житла; нема роботи, або надто маленька зарплата. Хтось сам іще дитина. Хіба краще буде, якщо вона народить і залишить у пологовому? Краще буде, якщо дитина житиме в злиднях, а, може, навіть жебракуватиме або крастиме? Краще буде народитися в сім’ї п’яниці, де на дітей усім начхати? Краще, коли мама вважатиме, що дитина зруйнувала її життя? Або коли мама роками не повертатиметься додому із закордону, де рабською працею зароблятиме тій дитині на щасливе майбутнє?

Коли в країні слово «секс» досі сприймають як богохульство, жінку морально розпинають за позашлюбну вагітність, грошей обмаль, а ті ж контрацептиви коштують грошей, хіба можна докоряти людині за те, що позбавляє життя свою дитину? Зрештою, це ж тільки на її совісті. Але й байдужість суспільства до того, скількох дітей у нас убивають до народження, теж лякає. Зрештою, можна просто обмежити кількість абортів «за бажанням» на одну жінку. 17 абортів – комусь таке взагалі налазить на голову?

Щодня спостерігаючи за тим, як люди з усіх сил намагаються вижити в цій країні з її соціальною політикою, цінами й зарплатами, війною і розоренням, я вже не маю однозначної відповіді на питання «Чи потрібно в Україні забороняти аборти?» Мабуть, за нинішньої ситуації не варто бути категоричними у цьому питанні, бо іноді не народити – означає врятувати. І нехай пробачать мені усі ненароджені діти світу.