Стоп «реванш» або війна за бренд

У Києві на Майдані Незалежності "Рух опору капітуляції" провів акцію протесту проти політики президента Володимира Зеленського щодо вирішення проблеми війни в Донбасі.

Пройшов рівно рік з того часу, як ЦВК України оголосила Володимира Зеленського переможцем президентських виборів, маючи безпрецедентний рейтинг народної довіри: у другому турі виборів за нього віддали свої голоси понад 73% виборців. Очікування від зійшовшого з екранів телевізорів Василя Голобородька - героя серіалу «Слуга народу», який до того не мав з політикою нічого спільного, теж були і залишаються надзвичайно високими.

Проте, у реальності Зеленському довелося зіткнутися з викликами, які його кіношному альтер-его не могли і наснитися. Епідемія коронавирусу не дозволяє Зеленському, як в кіно, послати під три чорти МВФ з його умовами видачі рятівного для України кредиту. Вигаданому президентові не потрібно було ламати голову над перезапуском мінського процесу або перейматись за результати своєї партії на місцевих виборах. Незважаючи на це, сьогодні Зеленський залишається лідером рейтингів популярності українських політиків. Але чиїм інтересам мозолить цей образ і чи насправді він так римується з думкою про «реванш Росії», яка так ретельно нав'язується його опонентами.

З приходом Зеленського сучасний політичний Олімп дійсно отримав нові обличчя, добре це чи погано, але той факт, що старі політсили нікуди не зникли, очевидний. Через рік знову звучать гасла «СтопРевашу». Після прес-конференції Володимира Зеленського з нагоди річниці його інавгурації 20 травня, під ОПУ пройшов брифінг представників об'єднаного комітету «Стоп реванш» в складі ряду колишніх народних депутатів, партії «Демократична Сокира», ВО «Свобода» та громадських активістів на кшталт «Руху Опору Капітуляції». Було оголошено проведення традиційного «віче» 24 травня на Майдані Незалежності та інших містах України, однак, в результаті захід не мав нічого спільного з подібним форматом народного волевиявлення.
Рівно рік тому, ці ж сили закликали блокувати роботу нового президента через підконтрольний парламент, дискредитувати політику і методи роботи нової адміністрації, звинуватити нового президента в державній зраді, шкідництві і співпраці зі спецслужбами Росії, після чого вимагати імпічменту або іншого звільнення від влади. Саме з цією метою Порошенко вимагав тоді від силовиків, губернаторів і депутатів не йти у відставку, а, залишаючись на посадах, не тільки перешкоджати роботі нової адміністрації, а й об'єднати весь наявний адмінресурс на парламентських виборах з метою протиснутися в Раду.

Ще за каденції Порошенка подібні зібрання іменувалися «третім Майданом» і оцінювалися ні як інакше як наміри російської сторони розгойдати і без того складну ситуацію в Україні руками націоналістичних рухів. З тих пір нічого не змінилося, тому подібні заходи неминуче і в цей раз стануть знаковим інформаційним прецедентом для пропагандистських рупорів Кремля, але невже це важливо якщо на кону стоїть власний політичний бренд.

І що насправді можна пред’явити нинішній владі? Швидко закінчити військовий конфлікт на Сході України Зеленському, незважаючи на бравурні заяви часів президентської кампанії на кшталт «треба просто припинити стріляти», не вдалося ні Зеленському ні Порошенко. Масштабних бойових дій в Донбасі не відбувається, проте в загальному і цілому ситуація поблизу лінії фронту мало відрізняється від того, що там відбувалось останні п'ять років, після другого підписання Мінських угод.
Обіцяний Порошенком через рік після окупації Криму святковий парад українських військ в Севастополі теж не пройшов, але все ж за цей рік зрушився з мертвої точки «нормандський формат», нехай навіть ціною неоднозначної «формули Штайнмайера», а обмін військовополоненими проходить так само, як і при минулій владі і більш привітними відносини з Кремлем не стали аж ніяк.

Одним з головних закидів на адресу Зеленського була повна відсутність у нього економічних компетенцій. Перед виборами його противники лякали розвалом економіки і зльотом курсу долара до гривні. Але за підсумками минулого року українська економіка показала невелике - близько 3%, - але зростання, а гривня зміцнилася. Правда, в кінці 2019 року статистика зафіксувала уповільнення темпів промислового зростання, а ЗМІ все частіше почали повідомляти про затримки зарплат в окремих секторах економіки - це стало однією з причин заміни наймолодшого Уряду в історії України на чолі з прем'єром Олексієм Гончаруком.

Додатковий удар по економіці України завдав коронавірус. Введений в березні карантин зупинив практично весь малий бізнес країни і, що в українських умовах має вкрай важливе значення, - повернув на батьківщину сотні тисяч трудових мігрантів із закритої на карантин Європи.

Загроза дефолту України ніби як минула, проте піти із зони турбулентності Києву вдалося тільки шляхом нової програми співпраці з МВФ. Умовами фонду для надання Україні кредитів були відкриття ринку сільськогосподарських земель і прийняття «антиколомойского» закону про банки, що теж обмежує сферу претензій у частині «СтопРеваншу».

Незважаючи на очікування, не відбулося і нормалізації відносин з Росією. Антиросійської риторики стало помітно менше з боку офісу Зеленського, однак новий президент продовжує звинувачувати РФ в конфлікті на Сході України і закликає посилити санкції проти Москви. Оточенню Зеленського вдалося внести зміни до конституції в частині позбавлення депутатів недоторканності. До приходу у владу нинішнього президента ця ідея роками гальмувалася Радою. З ініціативи Зеленського в Раді були прийняті закон про імпічмент, новий виборчий кодекс, який передбачає відкриті регіональні списки. У його опонентів є всі законні важелі так навіщо ж проводити «віче» по всій Україні в умовах карантину?

Безсумнівно, ключовою проблемою управління Зеленського виявилася кадрова політика: до влади прийшла людина, у якого не було команди для управління країною. Разом з тим, швидкість зміни кадрів вражає і навіть в Раді України не виключають, що незабаром відбудеться відставка і цього кабміну, який не може запропонувати план по стабілізації економіки на тлі спалаху епідемії коронавирусу.

До того ж, опонентів Зеленського не може не радувати той факт, що на тлі кадрового кошмару у владу повертаються вже не просто люди з минулого, а люди з дуже сумнівною політичною біографією, як з табору Януковича, так і самого Порошенка.

Так чий же «реванш» мав бути ознаменуваний на зборах 24 травня: Росії в Україні, в якій за минулий рік не відбулося жодних кардинальних змін, або все ж реванш власних амбіцій і реанімація ще на рік застарілого бренду? Єдиним хто отримає бенефіції з подібної ініціативи, як і за часів «третього Майдану», виявиться все та ж Росія, яка в черговий раз роздує тему «націоналістичного свавілля на Україні» та недотримання карантинних заходів.