Валерій Миколайович прийшов на зустріч не з порожніми руками, а з відзнятим на звичайний мобільний телефон відео із зони АТО. Це були кадри:
Валерій Октябрський під час показу відео наголосив:
− Найцінніше та найвагоміше, що є у нас – це наша Батьківщина. Наша земля – це святе. Любіть Україну! Перемога буде за нами!
Також Валерій Миколайович висловив подяку волонтерам, які привозили гуманітарну допомогу. А особливо воїнів зачіпали до сліз дитячі малюнки та листи, які хлопці брали собі як талісмани.
…Студенти поставили декілька запитань учасникам бойових дій, на які захисники України охоче відповіли.
− Що було найжахливішим на цій війні?
− Найжахливішим для захисника України є потрапляння до полону. Але за час ведення АТО жоден боєць 95-ої аеромобільної бригади не потрапив у полон, − відповів Валерій Октябрський.
− Чи відчували Ви страх?
− Перші три тижні страшно, а потім звикаєш. Адреналін переповнює, і ти не думаєш ні про що. На тому боці (на боці сепаратистів) воюють регулярні російські війська та в’язні з усього колишнього Радянського Союзу. Найстрашніше, що я бачив, − це мертві жінки без вух та пальців, зґвалтовані дівчатка 11-12 років. Хлопці, не шукайте собі виправдань. Ідіть воювати за себе, за матір, за сестру, щоб вони сюди не прийшли та не зробили тут те, що вони там роблять, − закликав Валерій Денисенко.
− Чи підтримували Вас рідні та друзі, коли Ви поїхали в зону АТО?
− Моя мати дізналася про це випадково, коли я вже був на службі. Звичайно, вона була шокована. А одна знайома дівчинка намалювала мене у військовій формі та з автоматом, цей малюнок поклала у книжку, але ця посилка не дійшла до мене, мабуть, дісталася іншому бійцю. Але все одно я відчув цю підтримку, − наголосив Іван Гладкий.
− Чи допомагали вам мешканці міста Слов’янськ?
− Так, допомагали. Люди привозили воду, гарячу їжу. І одну людину, яка привозила харчі, убили сепаратисти. Але, не дивлячись на це, мешканці продовжували приїздити з допомогою, − відповів Валерій Октябрський.
− Після повернення зі служби у Вас щось змінилося?
− Ви знаєте, коли я повернувся додому, у мене одразу все почало виходити: і дівчата одразу почали з’являтися; і з університету не відрахували, дали змогу довчитися; і на останній магістерський курс взяли на бюджет. Головне – налаштуватися на повернення додому, а потім намагатися продовжувати роботи те, чим ти займався до служби в зоні АТО, − наголосив Іван Гладкий.
− Чи можна сказати, що супротивник сильніший?
− Це міф, що чеченці, які воюють на боці Росії, сильніші. Наші воїни із Західної України витриваліші, відважніші. Хлопці із Західної України дуже гарно воювали. Був такий один випадок, коли двоє хлопців із Західної України погнали сорок інгушів, дагестанців у бік Росії, де росіяни їх дуже «люб’язно» зустріли. До речі, мій 3-й батальйон спеціалізувався в цьому питанні, − підкреслив Валерій Денисенко.
− Українські ЗМІ доносять правдиву інформацію про події в АТО?
− Правда десь посередині. В основному, ЗМІ недоговорюють. Деяку інформацію вони кажуть, деяку – приховують, − дав відповідь Валерій Октябрський…
Час промайнув дуже швидко. Але студенти не відпустили героїв України без подяки за захист Вітчизни – аплодували стоячи, дякували їм, пишалися ними.